Обличчя водоканалівської родини — це не лише про професію, це про долі, які переплелися з історією країни. Сайт КП "Черкасиводоканал" розповідає про Юрія Бабієвського — людину-сантехніка у четвертому поколінні. Юрій працював на складних ділянках каналізації, а потім змінив слюсарний інструмент на штурвал броньованого «Страйкера». Пережив пекло під Курськом, втратив побратимів, отримав важкі поранення, але не втратив головного — жаги до життя.
Про покликання та «водоканалівську» кров
«За освітою я хімік-технолог. Але, чесно кажучи, завжди хотів вибирати професію за здібностями: коли відчував, що «йде» — занурювався повністю. Так і став слюсарем. Це у нас сімейне. Батько був сантехніком, дід і прадід теж. Я — четвертий у династії. Батько працював на «Азоті». До «Черкасиводоканалу» я працював на ТЕЦ – теж слюсарем АВР.
На водоканалі я працював на каналізації, слюсар, п’ятий розряд. Робота тут важка, але мені дуже подобалося. Чому? Бо колектив у нас золотий. Ми допомагаємо місту, допомагаємо людям — це була моя головна мотивація. Я з цим колективом просто жив одним диханням» – згадує Юрій.
Від слюсаря до водія «Страйкера»
«Коли почалося велике вторгнення одразу пішов у військкомат. Мені сказали: «Чекай, поки не потрібно». Чекав. Призвали мене в червні 2024 року. Строкову службу я не проходив, але для себе знав і вмів багато чого. Після базової підготовки мене забрала до себе 80-та окрема десантно-штурмова Галицька бригада. Я казав, що маю проблеми з колінами та суглобами, що піхотинець з мене не дуже. Запитали: «Права є? Будеш їздити на крутій техніці». Так я сів за кермо «Страйкера» — великої восьмиколісної австралійської бронемашини» – розповідає наш герой.
Курський напрямок: три доби під «фольгою»
«Мій напрямок — Курщина. Суджа, Плехово. Я розвозив хлопців-штурмовиків на позиції, забирав поранених. Там дикі ліси, я навіть ведмедів бачив.
На початку грудня 2024-го ми поїхали на чергову позицію. У наш «Страйкер» влучили. Машина «померла». Я встиг її припаркувати в посадку під обстрілом. Вискочив. Техніки немає — отже, я тепер штурмовик. Ми три доби просиділи під обстрілом. Окопатися неможливо: саперною лопаткою раз-два — і вже вода, болото. Робили «шалаші» з гілок і накривалися термоковдрами — такими, що фольгу нагадують. Вони відбивають тепло, щоб дрон не побачив. Так і сиділи три дні на снігу та в сирості. Треба було робити коридор, щоб група вийшла. Нас йшло дві групи по шість людей. Попали в засідку. Почав працювати снайпер. Він «клав» людей одного за одним. Я шульга, прикривав хлопців лівою рукою. Чую — клац! Автомат вибило з рук, руку прошило. Другий раз — клац! Вирвало суглоб («яблуко») на правій руці.
Рюкзак скинув, турнікети зубами затягував, щоб вени перекрити. Своїх шукав понад годину з розбитими руками. З дванадцяти людей нас залишилося двоє… Далі була лікарня в Сумах. Операція на обох руках тривала більше чотирьох годин. Зараз ситуація непроста. На реабілітацію потрібні кошти. Але я не здаюся. Лікарі кажуть, що з часом можна зробити операції, поставити штучні суглоби, і руки, можливо, будуть працювати.
Я дуже хочу повернутися на роботу. Руки лишилися — значить, для чогось це потрібно. Навіть якщо буде важко, я готовий відновлюватися, аби знову бути корисним своєму місту і своєму водоканалу» – каже Юрій.
ДОПОМОЖЕМО ГЕРОЮ РАЗОМ!
Шановні друзі! Юрій зараз перебуває на етапі тривалого лікування та реабілітації. Наша мета — зібрати кошти на якісне лікування та реабілітацію.
Реквізити для допомоги (Картка Юрія):
5168745176466263
реклама
