2 травня Канівський Театр Ветеранів представив прем'єру соціально-побутової комедії «Майже фараони» за мотивами п'єси Олексія Коломійця на сцені міського Будинку культури у Каневі.
Після яскравого Різдвяного вертепу, яким Канівський Театр Ветеранів заявив про себе у грудні 2025, творчий колектив взявся за втілення справжнього драматичного твору.
– Коли ми зайшли в проєкт, у нас була думка зробити щось глибоке на військову тематику – зібрати реальні історії ветеранів, створити виставу на їхніх спогадах. Але коли ми озвучили цю ідею ветеранам-учасникам театру, вони категорично відмовилися від серйозного матеріалу, сказавши, що після того, що вони пройшли, їм хочеться чогось легкого і простого. «Фараони» – була ідея безпосередньо учасників театру. Ми її перечитали і, вирішивши, що текст дещо втратив актуальність, зробили авторський варіант, залишивши імена деяких персонажів. Оригінальна п'єса Олексія Коломійця – про обмін ролями, але ми її розширили. Власне, наша вистава про взаєморозуміння, про любов і про підтримку, – розповіла одна з режисерок «Майже фараони», авторка інсценізації Оксана Кириченко.
За сюжетом, на святкуванні Дня села у Грушевому чоловіки мали необережність применшити роль жінок і позаздрити фараонам, які мали владу над тогочасними панянками. Наступного ранку розпочався соціальний експеримент із обміну ролями, у процесі якого і чоловіки, і жінки сповна відчули всі «принади» іншого життя.
Творці вистави гармонійно вибудували сюжетну лінію, мізансцени, актуалізувавши місця перебігу кумедних подій і дотепних діалогів: старостат, КП «Дерева і квіти», бухгалтерія, амбулаторія, магазин, школа, ательє, будинок культури. Актори блискуче втілили ролі, підкоривши глядачів талантом, енергетикою, щирістю, харизмою і майстерністю. А колективне виконання народного танцю карапет, який поставила професійна хореографиня Олександра Горідько, стало окрасою постановки.
– У Олександри був досвід роботи з багатьма учасниками нашого театру – вони зробили прекрасний ветеранський вальс. Із перших наших зустрічей ми зрозуміли, наскільки сценічний рух, танець позитивно впливає на хлопців і дівчат. Їм це дуже подобалося. Коли ми ділили урок на сценічну мову, акторську майстерність і хореографію, то хореографія була однією із найулюбленіших частин заняття. Можна сказати, що вони витанцьовували свої тривоги. І Олександра, вона дружина загиблого воїна Олега Горідька, теж вклала у танець свій біль, своя трансформація у неї теж відбувалася, – зауважила Оксана Кириченко.
Окрім Оксани Кириченко, до творчої групи також увійшли начальниця відділу культури виконавчого комітету Канівської міської ради Оксана Труфанова, викладачка відділу сценічного мистецтва Канівського фахового коледжу культури і мистецтв Валентина Шевчук, викладачка відділу хореографії Канівського фахового коледжу культури і мистецтв, керівниця Народного ансамблю танцю «Канівчанка» Олександра Горідько, саунд-дизайнер Олександр Кириченко і дизайнер світла В'ячеслав Вашкевич.
Упродовж народження вистави, від підготовчого етапу й до фінальних глядацьких овацій, із акторами поруч була кризова психологиня, травмотерапевтка, психологиня проєкту «Канівський Театр Ветеранів» Юлія Зозуля. Саме Юлія провела копітку роботу, аби застосувати індивідуальний підхід до кожного актора, визначити, яка роль найкраще підійде, який персонаж найбільше імпонуватиме характеру й темпераменту виконавцю чи виконавиці.
– На початку треба було зібрати ветеранів, зібрати команду, а потім провести просвіту про те, які є психологічні особливості травмованих людей, які люди більш стійкі, які – не з такою стійкою психікою, що може спонукати людей плакати, що може тригернути. Це важливо для того, щоб у процесі виходу на сцену люди не розгубилися. І після того, я створила карту особистості – психологічний профайлінг, де дослідила межі людини, особисті кордони, травмуючий досвід; дізналася, що відбулося з людиною, що вона відчуває, про що думає, на що вона, власне, здатна, які у неї є опори, щоб вона діяла і могла взяти на себе характер персонажу, щоб він не ранив, а зцілював. Відповідно, після створення психологічного профайлінгу, на кожній репетиції були практики, як імпровізувати, як долати стрес і заспокоюватися від 20 секунд до хвилини, тобто як взяти себе швидко в руки, – описала свою місію психологиня.
Для учасників Канівського Театру Ветеранів робота над постановкою стала дієвою арттерапією, під час якої вони знайшли взаємопідтримку, взаєморозуміння, наснагу і силу рухатися далі стежками життя.
– Після поранення і тяжкої реабілітації я звернувся до фахівця із супроводу ветеранів у міський центр соціальних служб, і окрім питань із документами, які ми вирішували, мені запропонували долучитися до ветеранської вистави. Нам необхідні подібні заходи, тому що хлопцям, які знаходяться наодинці зі своїми думками, дуже тяжко, і їм потрібні такі ініціативи, щоб просто розгалужити думки. Тут настільки все душевно: ми – хлопці, дівчата, наші режисери, ми всі дуже дружні, як сім'я. Ми постійно обіймаємося, вітаємося, у нас тепло, дружньо. Тому якось зразу все вдалося – перші слова, перша сцена, і потім все пішло, пішло, пішло, – висловив враження про роботу у виставі наймолодший серед ветеранів-учасників колективу, 25-річний Микола Олійник, який у складі 24-ої бригади штурмового батальйону «Айдар», брав участь у звільнені Кліщіївки під час контрнаступу в 2023 році.
Наталія Шевченко, дружина загиблого Тараса Шевченка, після звістки про зникнення брата долучається до різних арттерапевтичних заходів, аби остаточно не зневіритися, не зламатися, а відчути підтримку, віднайти сили для життя хоча б заради неповнолітньої доньки. У виставі Наталія виконує роль владної жінки – директорки школи Олени Устимівни і, за словами акторки, сила, жорсткість, гучність голосу їй не притаманні, але все ж саме такий психологічний підхід до розподілу ролей їй став у пригоді.
– Цей театр мені багато в чому допоміг. Я – не публічна людина, мені не хочеться виділятися, зайвий раз бути у центрі уваги. Зараз з'явилася впевненість в собі, напористість, я вже спокійніше реагую на якісь проблеми, і це дійсно допомагає в житті. Сюди ти летиш на репетицію, як до родини. Ти відчуваєш себе вільно. Хочеться приходити знову і знову. Я не знаю, як ми переживемо три місяці канікул, але думаю, що ми будемо збиратися протягом літа. Я дуже вдячна, що мене сюди запросили, – поділилася Наталія Шевченко.
Благочинний першопоказ вистави зібрав 47800 гривень, які передадуть військовому з Канева – командиру екіпажу роти безпілотних бойових літальних комплексів 5 окремої важкої механізованої бригади Андрію Чайковському для боротьби з ворогом.
Прем'єра комедії «Майже фараони» отримала щирий відгук глядацьких сердець під бурхливі оплески, вигуки браво, теплі слова вдячності та гордості. Головна ідея Театру Ветеранів – через мистецтво театру відкрити шлях до внутрішнього зцілення та самовираження дає відчутні результати у Каневі, прокладаючи шлях до реалізації в інших куточках України, адже театр здатен не лише надихати, а й лікувати душі.
Ольга Квятковська
Фото театру надане організаторами
Подія стала можливою завдяки небайдужим меценатам та активним громадським організаціям
реклама
