У тиші Покровського собору Сміли звершувалося величне Таїнство вінчання.
Не було весільного натовпу, гучної музики, спалахів камер і звичного гамору друзів. Лише вони — двоє щасливців. Не молодята — люди, які вже знають справжню ціну життю, любові й часу.
Вони стояли перед вівтарем, приймаючи обітницю вірності. Здавалося, що цю клятву чують не лише поодинокі присутні у храмі, а й суворі лики святих на старовинних іконах та фресках.
Валіжон і Світлана — вимушені переселенці з Краматорська. Там вони залишили все, що мали: дім, мирне життя, а з собою забрали найголовніше — вірність одне одному. У Смілі знайшли новий прихисток і поступово відкрили для себе ще одну малу батьківщину.
Нині Валіжон воює на Запорізькому напрямку у складі протитанкового підрозділу, нищачи бронетехніку російських окупантів. До речі, його незвичне й вельми рідкісне ім’я стало й позивним бійця.
— Дали два дні, щоб повінчатися, як ми мріяли, — зізнається він. — Уже завтра мушу вирушати на передок…
Два дні…
Лише два дні, які вони вирвали у війни.
Два дні, щоб побути чоловіком і дружиною не лише за покликом серця, а й перед Богом.
Під куполом собору лунають величні слова благословення. Священник молиться за їхню сім’ю, за любов, за довгі роки спільного життя. А десь там, за сотні кілометрів, уже чекає війна.
Мабуть, саме тому сьогоднішнє вінчання було чимось особливим, бо коли людина завтра повертається туди, де кожен день може стати останнім, вона гостро розуміє, що саме має залишитися після неї. Не ордени. Не фотографії. Не гучні слова. А чиєсь серце, яке триматиме тебе в пам’яті, молитиметься за тебе, чекатиме. Чийсь голос, який скаже: «Повертайся живим!».
І нехай ці два дні, подаровані їм долею серед великої війни, стануть початком довгих-довгих років. Після всього пережитого вони мають повне право на найпростіше й найважливіше людське щастя — прокидатися вранці поруч і знати, що сьогодні їм знову нікуди не треба поспішати.
Гірко їм сьогодні не було. Сьогодні для них справжнє родинне свято. А нам залишається побажати, щоб наступне їхнє «гірко!» прозвучало вже за весільним столом після Перемоги.
Черкаська єпархія ПЦУ
реклама
