У Черкасах 30 серпня відбулася акція на підтримку військовополонених та безвісти зниклих воїнів «Не мовчи — полон вбиває». Близько сотні людей з прапорами й плакатами зібралися в центральній частині міста — рідні, друзі захисників, небайдужі містяни та автоколона з близько десятка автівок.
Одна з організаторок зібрання Оксана Коцуконь розповіла Суспільному, що сьогоднішню акцію присвятили до Міжнародного дня зниклих безвісти.
Черкащанка Наталія приходить на акцію для того, щоб бути голосом всіх захисників, які нині в полоні або зникли безвісти, зокрема — батька своєї доньки:
«Стою за всіх хлопців, які безвісти зникли або в полоні. А особисто стою за батька нашої донечки — Кожевнікова Євгена Вадимовича, який в 2024 році зник безвісти і по сьогоднішній день немає ніякої звісточки про нього. Спілкувалися з побратимами — ніхто нічого не говорить, зрозуміло, що їм дали накази нікому нічого не говорити. Мій шлях почався тут набагато раніше. Я виходила, підтримувала односельця Юрія Коропа. Але так, на жаль, трапилося, що прийшла біда і в нашу оселю, і мусимо вже два роки виходити за Женю. Я вважаю, що в 21-му столітті така кількість безвісти зниклих — це не пропустимо. Я вірю, що прийде час і він з'явиться. Хоч якусь інформацію ми десь почуємо, побачимо. Він повернеться додому. Тому що так має бути. Тому що всі наші герої мають бути повернуті додому. Я буду стояти тут до кінця, до останнього нашого захисника».
Чоловік зник безвісти на Луганщині, розповіла пані Наталія:
«Він з 4-ї бригади оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука "Рубіж". Він зник при виконанні бойового завдання в Луганській області, село Стельмахівка».
Щонеділі на акцію виходить черкащанка Ніна Костючок:
«Я прийшла сюди заради свого цивільного чоловіка Величка Максима Сергійовича, щоб підтримати його. Я вірю в його повернення, попри те, що ми не знаємо нічого про нього. Та ми все одно будемо чекати на нього. Все одно приходимо на акції, і в нас є надія — він живий. Віримо ми в це. Ми не втрачаємо і не втратимо віри».
Син черкащанки Віри також зник безвісти на війні з Росією. На захист Григорій Гончаров став у 2024 році у складі 58-ї бригади:
«Зник безвісти при виконанні бойового завдання 15 жовтня 2025 року у Харківській області Чугуївського району в селі Вовчанські хутори. Він був із нашим черкаським Сашою Кісельовим. Чекаємо, сподіваємось. Вони були на бойовому завданні і не повернулися. Тепер кажуть, що у мертвих їх немає, але і не бачили, щоб їх брали в полон. Три місяці були вони на завданні, прийшли на два дні, навіть не встигли нам подзвонити, і знову повернулися на бойове завдання. Тепер тиша...»
«Сьогодні — Міжнародний день зниклих безвісти. Сьогодні акція в нас присвячена саме цій категорії військовослужбовців, людей, які в статусі зниклих безвісти. А оскільки біло-чорний колір символізує прапор надії, який ми використовуємо на акціях, тому символічно сьогодні в людей біло-чорні кульки. Акцентуємо сьогодні на цьому, тому що важливо, щоб саме також про тих людей не забували, щоб не полишали пошуки. Зрозуміло, що якщо людина має статус зниклого безвісти, то це не означає, що про нього не пам'ятають. Ми пам'ятаємо і сьогодні вкотре нагадуємо», — прокоментувала Оксана Коцуконь.