Мерія вклала у відрядження 100 тисяч гривень за рік. Закордонні друзі віддали обладнання на мільйони. Про те, як євроінтеграція працює на рівні однієї громади, розповідає Віталій Мацюк.
Поки уряди сперечаються про європейську інтеграцію, а енергосистема витримує чергові удари, Корсунь-Шевченківський робить її щодня, без гучних слів. Литовські Електренай та Ігналіна й польська Хойніце передали громаді інвертори й акумулятори, які забезпечують садочки світлом під час відключень. Швейцарія подарувала лікарні сонячну станцію на 170 кВт. А наступними партнерами можуть стати Японія, Італія й Молдова.
Громада крок за кроком готується до енергонезалежності. Садочки вже переживають відключення без перебоїв, лікарня має власну сонячну станцію, а на центральній котельні запрацювала перша когенераційна установка. Попереду ще одна зима, тож тепер у планах школи: обладнання для них уже готове до встановлення. Ми розпитали міського голову, як побратимство перетворюється на кіловати.
— Що вже працює в громаді?
— Сонячна станція на садочку «Зірочка» дає значну частину енергії. До неї додалися ще три садочки, там уже стоять інвертори й акумулятори, без панелей. Тож коли вимикають світло, садочки цього взагалі не відчувають.
— Звідки обладнання?
— Від міст-партнерів. Литовські Електренай і Ігналіна підписали з нами угоди у 2025 році. Наприкінці 2025-го Електренай передало комплект на 750 тисяч гривень: інвертор і 12 акумуляторів. МХП допомогло з акумуляторами, а БМС-модулі ми докупили самі. Ігналіна дала два інвертори, два модулі управління, дві стійки й 24 акумулятори. Це приблизно 30 тисяч євро, або 1,5 мільйона гривень. Влітку на День міста литовці передали його офіційно. Польська Хойніце, з якою ми співпрацюємо вже 30 років, дала ще комплект на 600 тисяч гривень. Разом у нас п'ять комплектів.
— Як це відбувається? Ви просите чи вони пропонують своє?
— Тут треба вибрати момент. Якщо одразу казати «дайте», це сприймається дуже негативно. Допомога приходить, коли ти вже увійшов у довіру і з людьми склалися майже родинні стосунки. Волонтерка Тома, яка ще у 2023 році приїхала до нас із литовськими волонтерами, допомогла з Електренай. Казімірас, її колега, з'єднав нас з Ігналіною: у нього там живуть батьки, він знає мера. Ми їздили до них у гості, вони до нас, вони бували в нас удома. Тома також познайомила нас із норвежцями, і ті привезли дуже багато гуманітарної допомоги, зокрема 30 тисяч вогнегасників і кілька десятків машин.
— А як саме мер Ігналіни вирішив допомогти?
— У лютому 2025-го ми підписали угоду, а влітку поїхали до них на День міста. Наприкінці мер питає: «Чому ти нічого не просиш? Ми все одно мусимо вам допомогти». І сказав цікаву річ. Були часи, коли Литві допомагали Швейцарія й Німеччина. Тепер Литва в Євросоюзі, бюджети наповнені, і настав час простягти руку допомоги Україні. Я кажу: «Мені дуже важливо для садочків закупити інвертори й акумулятори, бо вже були блекаути». Він відповів, що може виділити приблизно 30 тисяч євро. Тоді я запропонував не купувати сонячні панелі, їх я знайду десь в іншому місці, а взяти інвертори й акумулятори, щоб пережити зиму.
— Що з лікарнею?
— Швейцарія надала нам 170 кВт сонячних панелей і три інвертори на понад 2 мільйони гривень, ми їх уже встановили. Лікарня за власний кошт зробила реабілітаційний центр, а паркінг накрила панелями. Оскільки в лікарні є три електромобілі, одразу облаштували зарядні станції. Лікарня в нас критична й не відключається. Проте швейцарські інвертори мережеві: без світла в мережі вони не працюють. Тому ми шукаємо гібридну систему: великий накопичувач на 256 або 500 кВт·год і потужний інвертор на 125 кВт. Щоб підключити всю лікарню, треба два таких сховища. Влітку їх заряджатимуть сонячні панелі, а вночі ми користуватимемося акумуляторами.
— А що з теплом? Чи є щось нове на котельні?
— Так, ми запустили першу в громаді когенераційну установку потужністю 70 кВт на центральній котельні міста. Її безкоштовно передали партнери з німецького товариства міжнародного співробітництва GIZ. Монтажні роботи безкоштовно провели профільні спеціалісти з SES, німецької організації, що діє в Україні й надає експертну допомогу та підтримує проєкти розвитку. А за кошти міської ради ми попередньо виготовили проєктно-кошторисну документацію для реконструкції систем газопостачання.
— Яка економія в цифрах?
— Сонячна станція на «Зірочці» за рік виробила близько 14,6 тисячі кіловат-годин, а спожили ми близько 21 тисячі, тобто 6 тисяч взяли з мережі. Взимку тариф був приблизно 15 гривень, влітку 10, у середньому візьмемо 12. Виходить близько 180 тисяч гривень економії на рік з одного садочка. Ми заплатили лише за монтаж, а обладнання донорське, тож станція окупилася за два роки. А в лікарні економія складає, за моїми підрахунками, 40–50 тисяч гривень на місяць.
— Навіщо стільки виїздів? Скажуть, що громада тільки їздить.
— За рік на поїздки пішло 100 тисяч гривень. Їздять дві-три особи, і за кордон я виїжджав п'ять-десять разів. А лише одне місто дало на 1,5 мільйона, друге ще більше. Рахунок говорить сам за себе.
— Чому ви не ставите таке обладнання у селах?
— До громади входять ще шість сіл, але основне населення в місті. У сільській школі близько 100 дітей, там простіше поставити генератор. Міська школа споживає 5–7 тисяч кіловат-годин, сільська 2–3. Для великої школи потрібен генератор на 60 кВт, для малої на 20. Тому спершу забезпечуємо великі заклади. Два комплекти зараз лежать у гаражі. Ми готуємо проєкти для шкіл і приблизно за місяць встановимо обладнання ще на двох. Так з'єднаємо охорону здоров'я з освітою. Щодо державних програм. Ми не встигли на програму, за якою в інших громадах Міністерство давало обладнання на ФАПи. Подалися на лікарню, до нас приїздили від Міністерства енергетики, чекаємо ще на 70 кВт. Тож те, що ми маємо, це завдяки містам-побратимам.
— Чи не лякає вас зима?
— Ми вже звикли. Ігналіна знову закладає у бюджет по 30 тисяч євро, але вже навесні. Мене більше хвилює, щоб доукомплектувати всі школи інверторами й акумуляторами. Опалення в нас є: у міській раді твердопаливний котел, дрова заготовлені. Головне, щоб було світло.
— Побратими допомагають лише з енергетикою?
— Ні. У березні ми підписали угоду зі шведським містом Сунне, а вже в серпні 16 дітей військових поїхали туди на відпочинок. Французький благодійний фонд сплатив 3,5 тисячі євро за перельоти, МХП оплатило доставку до Кракова. Наш бус завіз дітей у Львів і забрав назад, на це пішло близько 20 тисяч гривень. Діти тиждень відпочивали. І знаєте? Міст-побратимів можна додавати. Японія вже підтвердила, що ми підписуватимемо угоду. З Італією й Молдовою ведемо перемовини. Є три нові країни в черзі.
Назарій Вівчарик
реклама
