«У мене є бажання, є можливість, а воювати морально важко»: у громаді на Черкащині мамі-виховательці відмовили взяти ще одну дитину

Мати дев'ятьох вихованців дитбудинку сімейного типу з Золотоніського району каже, що рік за роком виручала службу у справах дітей, а тепер сама не може отримати дозвіл на нову дитину. Причина відмови, за її словами, у тому, що громада не хоче платити за вихованця з іншої територіальної громади.

Наталя Григорівна Ніцак живе в селі Драбівці Золотоніського району на Черкащині, на території Новодмитрівської громади. Вона мама-вихователька дитячого будинку сімейного типу (ДБСТ) і виховує дев'ятьох дітей. Нещодавно одна вихованка вибула: пішла навчатися. До того дітей було десятеро.

Жінка каже, що в родині з'явилося місце, а разом із ним бажання і можливості взяти ще одну дитину. Відтоді, розповідає вона, почалися відмови.

Прийомна сім'я, а далі ДБСТ

Починалося все з прийомної сім'ї у 2017 році. Спершу Наталя Григорівна взяла одну дитину, потім до неї звернулися по допомогу.

«Казали: "Наташ, виручай, трьох дітей нема куди діти". Я взяла ще трьох: двох сестричок і братика», — згадує вона.

Згодом, за її словами, її знову попросили допомогти: шестеро дітей з однієї родини, п'ятеро хлопців і дівчинка, ніхто не хотів брати їх усіх разом. Жінка встигла лише купити ліжка. Коли дітей у сім'ї стало багато, прийомну сім'ю перепрофілювали на дитячий будинок сімейного типу, і з 2019 року вона має саме такий статус.

За її словами, за весь цей час жодних скарг на неї не було, а перевірки не виявляли порушень. «Якби були скарги, мене б позбавили дітей», — каже вона.

Серед її вихованців є діти з особливими потребами. Найскладнішого хлопчика вона взяла за проханням обласної служби: його повернули з Польщі, куди дітей евакуювали з інтернату на час війни. Польська сторона, за її словами, вимагала передавати дітей лише в сімейні форми виховання. Як розповідає жінка, хлопчик має психічні розлади, а родини для нього не знаходилося.

«Просили: візьміть хоч на місяць, а тоді знайдемо родину. Він у мене вже близько двох років. Цю дитину ніхто не візьме», — каже вона. За її словами, четверо дітей у родині мають особливі потреби. Вони навчаються в загальноосвітній школі з інклюзивною формою навчання.

Відмова через гроші

Коли в родині з'явилося вільне місце, Наталя Григорівна звернулася із заявою до органу опіки та піклування громади. Усно, зазначає вона, їй пояснили: у громаді немає коштів на утримання дитини з іншої громади. Письмової відповіді, каже жінка, вона не отримала, хоча заяви подавала.

Посилаються у громаді, за її словами, на пункт 28 Положення про дитячий будинок сімейного типу. Вона пояснює його так: прийняти дитину з іншої громади можна, і між громадами може укладатися договір, а кошти мають надходити від громади, де дитина перебуває на первинному обліку. Це, зокрема, ремонт будинку, техніка, меблі.

Наталя Григорівна вважає такі аргументи безпідставними.

«Про які ремонти йдеться, коли це мій власний будинок? Я сама його ремонтую, сама плачу за комунальні послуги. Діти їздять у державну школу, навчаються безкоштовно, харчуються безкоштовно», — каже вона.

На її запитання, на що саме потрібні гроші, у громаді відповіли, що самі платять за світло, утримують школи, виплачують зарплати вчителям і оплачують газ. Також, за словами жінки, у громаді казали, що йдеться про «подвійне фінансування»: вона отримує зарплату як мама-вихователька, діти — державні соціальні виплати.

«Ви що, за рахунок цих дітей хочете поповнити бюджет?» — обурюється вона.

Дитини немає, а в обласній службі «за»

Новодмитрівська громада, розповідає Наталя Григорівна, видала їй висновок про те, що в неї є всі умови, але водночас повідомила, що дітей віддаватиме лише зі своєї території. А оскільки на довлаштуванні таких немає, радила звертатися до обласної служби у справах дітей.

В обласній службі, за її словами, до неї поставилися доброзичливо. Їй дали направлення познайомитися з 14-річним хлопчиком. Проте, поки вона їхала додому, зателефонували й сказали, що погоджуватимуть лише дівчинку. Після повторної розмови з керівницею обласної служби їй пообіцяли направлення на дівчинку. Однак у громаді, каже вона, відповіли, що це ще має вирішити комісія голосуванням.

Спершу Наталя Григорівна розраховувала на дівчинку з Чигиринської громади, яка роками жила в притулку. Раніше вона вже виховувала дітей із цієї громади й підтримує з нею зв'язок. Але, за її словами, Новодмитрівська громада зв'язалася з Чигирином і там теж відмовилися платити.

Листи у дев'ять інстанцій

Не домігшись результату на місцевому рівні, жінка звернулася до вищих органів. За її словами, вона надіслала листи до дев'яти адресатів:

Крім того, вона звертається до обласної служби у справах дітей Черкаської ОДА, де, за її словами, чимало дітей чекають на сімейне влаштування.

«Я вже витратила всі ресурси»

Наталя Григорівна припускає, що причина відмови не лише фінансова. Торік, розповідає вона, у громаді розглядали питання закриття Скориківської школи, куди їздять семеро її дітей, ще двоє навчаються в ліцеї в Новодмитрівці. Тоді вона виступила проти закриття й запросила на місце журналістів, зокрема «Суспільне Черкаси». Після цього, каже вона, питання відклали ще на рік. Жінка вважає, що відтоді в представників влади до неї «особисті амбіції».

Вона зізнається, що втомилася від боротьби.

«Мені не важко фізично з дітьми, мені морально важко воювати. Я, мабуть, буду закриватися. Я витратила всі ресурси», — каже вона.

Редакція звернеться до Новодмитрівської громади та обласної служби у справах дітей за коментарем.