Вулиці Петлюри, Коновальця, Міхновського, Мазепинська – такі назви з’явилися в Черкасах 1941 року, за німецької окупації. Хто їх запропонував? Є версія, що до цього могли бути причетні учасники похідних груп Організації українських націоналістів.
Зруйнований пам’ятник Леніну в Черкасах. Фото з відкритих джерел
Довідник, який зберіг пам’ять про перейменування
Радянські війська залишили Черкаси 22 серпня 1941 року; того ж дня його зайняли німці. Невдовзі в місті було створено підзвітний окупантів орган так званого місцевого самоврядування – Черкаська районна управа, яка Черкаська районна в грудні 1941 року оголосила про перейменування і заборонила користуватися більшовицькими назвами вулиць. Отже, нові назви були не стихійною ініціативою містян, а адміністративним рішенням місцевої управи, яка діяла в системі окупаційної влади.
Проте, попри жорстоке поводження з місцевим населенням, окупаційна влада докладала зусиль, щоб нейтралізувати спротив, демонструючи відновлення українських традицій у культурі, релігії і побуті. Це виявилося і в назвах вулиць, які замість імен комуністичних діячів отримали українські найменування.
Широкий загал дізнався про цю сторінку історії Черкас, завдяки відкриттю «Довідника міста Черкаси», виданого 1942 року видавництвом газети «Українська думка» з переліком «старих і нових» назв вулиць, провулків, узвозів і площ. Цьому довіднику присвячено низку газетних публікацій, зокрема, Андрія Кравця, Степана Вінярського і Бориса Юхна. Так, 10 серпня 2015 року «Прочерк» опублікував статтю Вінярського «Німці і черкаські назви вулиць».
За довідником, перейменували 32 вулиці, 19 провулків і три узвози, ще чотири назви стосуються площ. Ось лише кілька прикладів:
- Леніна – Хмельницького;
- Сталіна – Святославська;
- Свердлова – Петлюри;
- Фрунзе – Коновальця;
- Ворошилова – Мазепинська;
- Котовського – Міхновського;
- Карла Маркса – Запорізька;
- Паризької Комуни – Грушевського;
- Новий Побут – Гонти;
- Рози Люксембург – Богуна;
- Червоноармійська – Дорошенка;
- Енгельса – Лесі Українки;
- Дзержинського – Грінченка;
- Кагановича – Леонтовича.
А от суто німецьку назву отримала лише одна вулиця: колишня Комсомольська стала Німецькою. Саме це співвідношення й наштовхнуло Вінярського на думку, що окупаційна влада могла зважати на побажання української громади міста.
Але хто цю громаду представляв? Хто знав історію українського визвольного руху настільки добре, щоб запропонувати імена Коновальця й Міхновського? І хто міг домогтися, щоб ці назви затвердили?
Похідні групи ОУН: слід на Черкащині
На можливий зв’язок перейменувань з українськими націоналістами звернув увагу голова Черкаського міського осередку Народного Руху України Михайло Вакуленко. Річ у тім, що влітку й восени 1941 року слідом за німецькими військами на Центральну, Східну й Південну Україну вирушили похідні групи обох фракцій ОУН – бандерівської та мельниківської. Автори припускають, що одна з таких груп діяла і в Черкасах.
Однак посилання на архівний документ, який прямо пов’язував би оунівців зі списком нових назв, ми поки що не маємо. Тож маємо не відповідь, а гіпотезу.
Що ж відомо про самі похідні групи? Попри гостре суперництво між фракціями, задум у них був спільний: поки німці не встановили остаточно свою адміністрацію, створити на місцях українські управи й посадити туди національно свідомих людей. Про це, зокрема, пише історик Іван Ковальчук у дослідженні «Формування похідних груп ОУН і їх проникнення на територію Житомирської та Київської областей у липні–серпні 1941 року». Ширшу картину подає й публікація Музею «Територія Терору».
Є свідчення і безпосередньо про наш край. У наукових працях дослідників Сергія Литвина і Олександра Вєтрова йдеться про створення осередків націоналістичного підпілля на Черкащині, участь у «Просвіті», парафіях актокефальної церкви та використання місцевої преси. Там згадано, що в серпні 1941 року на Черкащину прибули учасники похідної групи на чолі з Володимиром Коханчуком, який діяв під іменем Дмитро Тимченко. Вони заходилися створювати осередки ОУН на заході Черкащини. Зокрема, під впливом ОУН швидко опинилася міська управа Умані. Є відомості про діяльність оунівців і на Звенигородщині, Корсунщині. Наприкінці 1942 року емісари ОУН стали з’являтися на Холодноярщині, Смілянщині а згодом – і на Лівобережжі. Тож осередки ОУН діяли фактично на всій території майбутньої Черкаської області.
Є підстави вважати, що під впливом прихильників ОУН була редакція газети Черкаської районної управи «Українська думка», яка випустила згаданий довідник. Цікаво, що, як свідчить дослідження Тетяни Калиновської і Петра Жука (свого часу опубліковане в газеті «Прес-Центр»), в 1948 році радянські спецслужби вилучили підшивку цього видання у касира Черкаської пристані Іллі Чемериса – чоловік отримав суворий вирок.
Публікація в газеті "Українська думка" від 4 грудня 1941 року. З архіву громадського діяча Андрія Химка, фото надала Лариса Хименко
На діяльність оунівців окупаційна влада відповідала хвилею арештів і розстрілів. Зокрема, було заарештовано і знищено майже весь склад Уманської міської управи. Закривали осередки «Просвіти» і українські видання.
Отже, хоча прямих доказів участі оунівців саме в черкаських перейменуваннях наразі немає, така можливість є цілком реалістичною. Адже назви вулиць – такий самий інструмент історичної пам’яті, як назви газет чи товариств, до яких націоналісти й прагнули мати стосунок.
Серед усіх нових назв найбільше впадає в око вулиця Євгена Коновальця, одного із засновників і першого голови Проводу українських націоналістів вбитого в 1938 року агентом радянських спецслужб Павлом Судоплатовим. На відміну від Хмельницького, Богуна чи Сковороди, Коновалець – постать, безпосередньо пов’язана саме з історією ОУН. Для націоналістичного середовища його ім’я мало особливе значення.
Не менш промовисті імена Миколи Міхновського, одного з ідеологів самостійницької течії, і Симона Петлюри, якого радянська пропаганда роками малювала головним ворогом.
«Український націоналіст» у Черкасах
Втім, як показують інші дослідження, в Черкасах і до появи оунівців сформувалося цілком національно орієнтоване середовище.
Так, історики Віталій Масненко та Ольга Кулаківська у статті «Війна і Черкаський педінститут» («Прес-Центр», 12 вересня 2007 року) на основі документів Державного архіву Черкаської області показали: місцевий педагогічний інститут відновив навчання вже 27 жовтня 1941 року. На початку грудня Черкаська районна управа ухвалила назву «Черкаський український національний державний педагогічний інститут імені Тараса Шевченка» (пропонувалося також ім’я Симона Петлюри). У витягу з протоколу слово «національний» вписане над основним текстом – його явно додали, щоб підкреслити український характер закладу.
При інституті діяла «Просвіта», яка випускала стінгазету під назвою «Український націоналіст». Ця назва засвідчує, що в Черкасах були люди, які намагалися використати кожну щілину, що з’явилася після відступу радянської влади. А отже зерно ОУН могло впасти на дуже благодатний ґрунт.
Отже, хто запропонував перетворити Фрунзе на Коновальця? Хто наполіг на вулиці Петлюри? Члени ОУН(б) чи ОУН(м), місцеві вчителі, краєзнавці, колишні діячі УНР? Відповідь, найімовірніше, лежить в архівних теках – і, можливо, у пожовклій підшивці «Української думки». Безперечно одне: 1942 року на вулицях Черкас радянський пантеон поступився українському. Тепер залишається встановити імена тих, хто його створив.
Максим Степанов, журналіст, історик
реклама
