64-річному жителю села Митлашівка Драбівського району Миколі Гарбузу та 76-річному жителю Пальміри Золотоніського району Григорієві Гриньку Президент України Віктор Янукович 6 березня подарував по автомобілю «Богдан-2110». Це «лади-десятки», які за ліцензією російського АвтоВАЗу виготовляє корпорація «Богдан», пише «Газета по-українськи».
– Червона пика і в картузі. Буду коло дверей стояти, – описує себе журналістові видання Микола Гарбуз.
Потяг із Черкас зупиняється на станції Драбове-Барятинське. Микола Павлович зустрічає журналіста біля дверей вокзалу.
– Пика червона, бо астма, – пояснює чоловік, привітавшись. – Зараз ще погода така: ці перепади, то можу й посиніти.
Від станції до села їдуть автомобілем «ВАЗ-2106» випуску кінця 1970-х.
– Це зятева старушка. Новою ще не виїжджаю. На неї треба підкрилки поставити, антикорозійну обробку днища зробити, – тримає кермо порепаними долонями. Їде помалу, оминає ями. – Я на черзі 20 років стояв. Та до останнього дня про машину не знав. 6 березня нам вручали, а 5-го ввечері дзвонять із соцзахисту: «Готуйся на завтра в Черкаси. За машиною». Не казали, що президент буде.
Віктор Янукович вручив ключі від авто.
– Пам’ятаю тільки, що він бажав здоров’я. Як воно все в мене в голові тоді перемішалося, – сміється. – Так хвилювався, аж трусився. А він на мене дивиться і каже: «Не хвилюйтеся».
Микола Гарбуз – ліквідатор аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Має посвідчення №000159, тобто отримав одним із перших.
– Я не шкодую за здоров’ям. Такий був обов’язок. Люди он у війну гинули. Я був хімік-дозиметрист. Поїхав на реактор, як почали будувати саркофаг. У мене 39 виїздів на четвертий блок і 32 – на Розсоху, це могильник техніки. Перші всюди проходили, радіацію міряли. Скільки набирали, не знаю. Нам писали 4,998, а допустима норма – 5. 1990-го я вже начав хекать. Тоді погнало ґулями, і ліг в онкологічну лікарню. З початку 1990-х не працював. Думали, що я й.., – махає рукою.
Сигналить чоловікові, який іде узбіччям. Той у відповідь підіймає руку, вітається.
– 1991-го мене в онкоінституті різали. Потім із виразкою лежав у Шалімова, гепатит десь у лікарнях підхопив. Зараз двічі на рік у Черкасах лежу. З тих, хто разом зі мною призивалися, Гриша Орел – найперший пішов. Тоді Гриша Шаповал, Гриша Хамло, Вітя Кива, – зітхає. – Живих залишилося половина групи. Та й то – один паралізований, у іншого – рак.
Хата Гарбузів – край села. Поряд – будинок дочки. У Миколи Павловича – двоє онуків. Дівчина навчається в Харкові в медичному інституті, хлопець – у Прилуках Чернігівської області в педучилищі на відділенні фізичного виховання.
Нова машина стоїть у гаражі. Микола Павлович заводить її, 3 хв. прогріває. Виїжджає у двір. Сріблястий автомобіль без номерів.
– Не встиг почепити. Зареєстрували вже її на цьому тижні, – говорить 62-річна дружина Тетяна Панасівна. – Дуже для нас ловка. Ми її зроду самі не купили б. Дякуємо, що дали. Здоров’я поклав за неї.
– Раніше «запорожці» давали, «таврії», «славути», а ця ж, звичайно, краща. «Жигуль». Кузов і все –«Жигуль», «десятка», тільки зібрана в Черкасах на «Богдані». Тепло, не шумно. За 14 секунд розганяється до сотні.
– Ганяєте? – питає журналіст.
– Півсоюзу об’їздив і ніде й курки не задавив, – відповідає з усмішкою.
Микола Павлович до аварії на ЧАЕС працював шофером, потім – трактористом. Пізніше – помічником бригадира тракторної бригади.
Нова машина проїхала 210 км. Салон найпростішої комплектації. Двигун інжекторний, об'ємом 1,6 л. Така автівка коштує 72 тис. грн.
– Може, краще б гроші замість неї дали? – запитує журналіст.
– Що ж гроші. То хоч пам’ять буде, – відказує Микола Павлович.
На виборах він голосував за Партію регіонів. Отримує 2270 грн. пенсії. Значну частину витрачає на ліки.
– Буде здоров’я – їздитиму. Хоч трошки. На базар не їжджу. У нас дорога одна – у лікарню. Мені часто треба, і в баби щитовидки немає.
реклама
