Митрополит Черкаський і Канівський Софроній поділився з «Вечірніми Черкасами», що обов'язково слід класти до великоднього кошика, та пригадав, як Пасху святкували в його родині.
– Пасха, Різдво, Преображення, Вознесіння, Трійця, Успіння, Усікновення, Хрещення – усі свята, які ми маємо вжитті, створені Богом для людини і самою людиною. Але різниця державних та церковних свят – надзвичайно велика. Там – матеріальний бік, а тут – духовний, – каже Митрополит Черкаський і Канівський Софроній.
– Добре випити, закусити, поспівати, потанцювати – це для тіла, може, й непогано. Хоча некорисно. Тому що тіло скоро втомиться від цього. А для душі негарно, бо всі такі зібрання закінчуються неприємностями.
Якщо це віруюча людина, то я не помилюсь, якщо запитаю: чи може бути більше, красивіше й зрозуміліше для кожної людини свято храму, де радість, спокій, де забуваєш про все і згадуєш тільки одне – свої недосконалості в досконалому храмі. А тому і відчув оту внутрішню, яку не можна пояснити словами, красу спілкування з Богом через церкву і з людьми в церкві. Це – спілкування не за столом…
Хіба може бути застілля красивішим, бажанішим або підвищенішим, ніж пасхальний обід? І особливо для людей, які дотримувались хоч у якійсь мірі Уставу.
Людина, яка живе в достатку, у якої кожен день на столі одне й те саме, не отримає тієї особливої насолоди від смаку великодніх страв. Якщо не кожен день, то через день, якщо не через день, то через 2-3 дні, або один раз на тиждень вони відвідують ресторан.
– Як готуватися до Великодня?
– Якщо взяти Пасху, то підготовка до свята триває оці 40 днів посту. Я знаю таких людей, які не мають у роті протягом тижня навіть олії. Більше того, майже ніколи не вживають варені страви. Я знаю людей, які харчуються раз на день – увечері пісну їжу, без олії. А прийде Пасха – з'їсть людина шматочок сала, м'яса, яйце, кисле чи свіже молоко, сир. І ця їжа така смачна. Людина задоволена, відчуває смак. Не тільки смак їжі – смак у красі, у задоволенні, хоч це й гріх. Куштуючи його, людина дякує Богові за таку смачну їжу. Це один бік. А другий бік – відчути красу пасхальної ночі, молячись, будучи учасником богослужіння. Ти знаєш, що це не просто свято переходу від одного стану до іншого, від однієї країни, Єгипту, в іншу – обітовану землю. Аби дістатися туди, потрібно було 40 років, поки виродиться той народ, який жив і кричав у пустелі, що вони хочуть м'яса та життя у Єгипті для того, щоб нова генерація, нове покоління зайшло в ту нову обітовану землю, яку Господь визначив для обраних людей. 40 років і 40 днів – це символ. Я всім тим, хто ходить по ресторанах, хто займається, вибачте, жратвой і живе заради жратви, раджу попоститися хоч на декілька днів, аби вони взнали й поспівчували тим людям, які постують 40 днів. Для тих, хто худне і хто дивиться по телевізору пропаганду, як треба худнути, нічого не вигадуйте, поверніться до церковного Уставу, і все у вас буде добре. Я вам обіцяю – за 40 днів 14 кг згорить. Але та людина, яка поститиметься, буде здоровою й духовно, і тілом. Головна ж мета в пості – не схуднути, а піднятися над своїм жирним, грішним єством.
– Що класти до великоднього кошика?
– Складайте кошик по-українськи. В Уставі написано: м'ясо в храм заносити не можна. На Україні немає жодного кошика, аби там не було м'яса. І освячують його в храмі. Як бути?
Я це не виправдовую. Якщо тисячі людей заносять м'ясо в храм, я що, маю ці тисячі виганяти й освячувати храм, адже він осквернився? І я прийшов до висновку: оскверняється тоді, коли скверна. А м'ясо – їстівний продукт, воно вже перероблене, крові немає – воно зварене, запечене, готове до вживання. Ми ж несемо в храм не пшеницю, а спечену хлібину. У храм несемо не сире, живе яйце, а зварене. Тому, заспокоюючи себе, я дійшов висновку, що Бог простить, адже якийсь вихід повинен бути. Я не претендую на істину. Несіть кошики до храму по-українськи, щоб там була і ковбаска, і м'ясце, і сальце, і яйце, і сир – усе те, що вживаєте. Вино червоне натуральне, яке освячується й благословляється церквою, дозволяється. Бо виноград освячений самим Богом через Ноя, який, вийшовши з ковчега, посадив виноград. А на тайній вечері Бог сказав: «Пийте, це моя кров». І вино є символом пролитої крові на Голгофі самим Богом. Але не горілка, бо це сурогат.
У кошику перед виходом батюшки на освячення у Великдень повинна бути запалена свічка. Кладіть у кошик стільки крашанок, скільки членів родини сяде за святковий стіл.
– Як прийнято святкувати Великдень у Вашій сім'ї? Чи маєте якісь особливі родинні традиції?
– У нас Пасха починалася з четверга. У Чистий четвер усі йшли по можливості до храму, це – день установлення святої Євхаристії, тому всі віруючі люди старались причаститись. У Чистий четвер варили яйця. Найкрасивішим було яйце, зварене у лушпинні цибулі. А розписували яйця протягом усього посту. У Велику п'ятницю ми намагались поклонитися плащаниці, яку виносили з церкви. А в суботу вже варили, смажили, пекли паски. Усе це треба було зробити до вечора. Тобто до 20.00 все пасхальне повинно було бути підготовлено й складене до кошика.
Мама ніколи не забувала класти в кошик ніж, виделку, ложку, сіль, тобто все те, чим ми користуємось. Усім цим дійством заправляв господар. А вже після богослужіння, десь о 4-ій ранку, приходили додому. Хто жив подалі від церкви, залишали кошик у сусідів біля храму. До храму з кошиками із пасхальними їствами не заходили, стояли поза храмом, біля цвинтаря. У нас притримувались Уставу і кошик із м'ясними продуктами до храму не заносили. У моїх батьків був такий закон: батько знав усіх бідних людей, і тим, хто жив недалеко від нас, він або ми, діти, розносили пасхальну їжу. Радість повинна була бути не тільки в нас, але й у інших. Тому я хочу закликати усіх людей, які мають можливості, аби вони пам'ятали в цей день за тих, хто не має можливості сісти за багатий святковий великодній стіл.
– Чи можна освячувати паску в суботу?
– Я на це питання дивлюся скептично. Я вважаю, що треба святить паску тоді, коли вона освячується. А то сили волі не вистачить, людина візьме та й скуштує паску. Ми ніколи не їли паску раніше. І не тому, що нам категорично забороняли, а тому, що був приклад мами й батька. Як робили вони, так робили й ми.
реклама
