– Як радіо о пів на шосту починає балакати, я вже встаю. І намагаюся лягти спати, пока воно працює. Тоді нормально сплю. А якщо запізнюся, що вже програм немає ніяких, то заснути без нього зовсім не можу, – розповідає «Газеті по-українськи» 84-річна Катерина Вовк із села Кононівка Драбівського району. 22 лютого Катерина Григорівна звернулася до Президента України Віктора Януковича під час «Діалогу з країною», щоб допоміг відновити радіо, яке в селі не працювало три роки.
Жінка прикручує гучність на жовтому радянському приймачі, що висить на стіні у вітальні. Одягнена у блакитний квітчастий халат та темно-синій фартух, тримає дерев'яного ціпка. Без нього їй важко ходити.
– Побачила по телевізору номер, як до президента телефонувати. Дочка каже: «Мамо, ви вже всіх із радіо дістали, ану туди ще подзвоніть». Я так і зробила. Спочатку в слухавці музика грала. Потім жінка відповіла, усе розпитала, записала. А менш ніж через тиждень приїхала хлопці з «Укртелекома». Сніг мете, а вони дроти шукають, щоб мені радіо підчепить. Пообіцяли до 9 травня зробити. Спочатку дуже тихо працювало. Коли дзвонить мені начальник із Драбова. Питає, чи можна відзвітуватися, що радіо працює. Кажу: «Звітуйте, але ж і совість майте, зробіть, щоб чутно було», – розповідає .
Спершу жінка через радіо своїх діставала, тоді почала київських.
– Губський (екс-нардеп від «БЮТу» Богдан Губський, – ред.) перед виборами приїжджав до села. Казав, що можна до нього за допомогою звертатися. Я до його секретаріату цілий рік по два рази на тиждень надзвонювала. Мене там вже за голосом впізнавали, – пригадує бабуся. – Набридла їм, як гірка редька. Тоді телефоную, а Губський вже не працює. Я ж не тільки за себе, я за все село просила. Тут же молоді зовсім немає. Усі в Київ їдуть, воно їм не потрібне. Одні старці по хатах.
Катерина Григорівна має двох дочок. 63-річна Любов живе в Києві, 61-річна Галина – в сусідній Свічківці. Має трьох онуків та четверо правнуків. Одну з правнучок назвали на її честь – Катериною. У просторій хаті скрізь на стінах висять портрети родичів. На холодильнику – магніти із написами «Дрезден», «Париж», «Санкт-Петербург», привезені онуками з подорожей. На веранді при вході – чоловіче, жіноче та дитяче взуття.
– То мої діти залишили. Аби було, що взути, як приїздять гостювати. Сусідів у мене немає, скрізь пусті хати. Цілий день слова нікому сказати. Раніше хоч до магазину виходила. А тепер ноги болять, не дійду, – бере дерев'яного ціпка в другу руку. – Прошу знайомих харчі купувати. В основному дочка з Києва все привозить.
Обробляє город, тримає 20 курей. Має двох котів і собаку.
– Самій усе робити страшнувато. Вже два рази на рівному місці впала, ніби хто штовхнув. Торік купила курчат. Як маленька дитина возилася з ними, а вони взяли та й подохли. 11 залишилося із 30. То в цьому році вирішила дорослих брати. Треба чимось себе зайняти, бо як нічого не держать, одурманіть можна. У мене тиск поганий, а пенсії якраз на ліки й вистачає. Отримую 1450 гривень. Правда, останні два рази по 1440 чомусь принесли.
Катерина Григорівна 30 років працювала свинаркою. Вантажними потягами возила свиней до Вірменії, Росії, Білорусі. Доглядала їх у вагонах.
Чоловік помер вісім років тому.
– Де я ні разу не була, то це в санаторії. Дід мій хоч три рази був, я йому сказала: «Їдь хоч ти, діду». Вже нікуди не ходжу, хто зараз на цих старців дивиться в тому санаторії. Раптом що, мене дочка в Київ до лікарні возить. Але в Київ жити не поїхала би. Для мене тюрма – той восьмий поверх. Тут я встану, на сонечко вийду, собачку випущу, городом пройдусь.
У хаті є газ та вода. У дворі – забита криниця. Із неї перестали брати воду два роки тому через нітрати. Щоб не купувати бутильовану, пробили свердловину.
– Закривали огірки, а банки почали піддиматься. Качнули з колодязя, а вона мутна. Подзвонили онуку, він набрав банки та повіз воду до Києва. Там кажуть: аналіз протягом години зробити можна, тільки 350 гривень заплати. За аналіз у Драбові також взяли більше 300 гривень. Окрім нас із сусідів ніхто платити не схотів. А як ми вже заплатили, начальник із Драбова подзвонив: «Скажіть всім сусідам, що тепер безкоштовно можна аналіз робити». Усе через те, що в нас на полі був хімічний склад, навіть 2 кілометрів до нього не буде. Як його розібрали, то хімія вся до нас попливла. Ми пробили колонку, свердловину зробили й поставили насосну станцію. Так ви знаєте, у скільки нам той колодязь обійшовся? 12 тисяч гривень.
У хаті – три радіоприймачі: у спальні, вітальні, на кухні. Один – у дворі. Стільки розеток для радіо запланували попередні власники житла.
– Кожен день обов'язково слухаю черкаські та драбівські новини. Старики з селища дзвонять та дякують. А я питаю, чого ж вони не звернулися, адже в кожного є телефон. Ну за спрос не вдарять у нос. Якщо до виборів доживу, – сміється Катерина Григорівна, – буду голосувати за Віктора Федоровича. Я й раніше за нього голосувала. Мій зять із ним особисто зустрічався, ще як він десь директором робив, і мені про нього розказував. Я йому вірю. Правда, цей рік, як голосування було, то до мене ніхто так і не приїхав. Так і просиділа весь день сама, нікого з бюлетенями не було. Кому ми потрібні?
реклама
