На Кривалівському марно виглядають покупців – речові базари відходять у минуле?

За останній час на Кривалівському ринку в Черкасах із 620-ти точок закрились 73. А в 90-их роках усі Черкаси вдягав саме цей ринок, або «толкучка».

У вихідні тут утворювалися неймовірні натовпи, де справді могли натовкти боки, а то й скалічити. А по той бік прилавків напівголі жінки й чоловіки, плутаючись під ногами у продавців та перечіпаючись через сумки з крамом, робили примірки, літо було чи зима. Збиті на тому промислі капітали багатьом дали можливість відкрити свої магазини. Але нині базарна картина різко змінилась, пише газета «Черкаський край».

Кінчай, батьку, торгувати…

– Я тут із 2005 року, я реалізатор. Тоді ми з порожніми сумками додому йшли, – пригадує продавець ринку Людмила. – А зараз… торгівля жахлива. На туалет і каву лише вистачає та за місце заплатити.

По базару ходять поодинокі покупці, сахаючись продавців. Хоч останні сидять тихо біля своїх «комірок» і розгадують кросворди. Тільки деякі запрошують щось купити, без особливої надії.

Років п’ять, як побутові умови для торгівлі на цьому об’єкті облспоживспілки стали більш цивілізовані: рішенням обласного об’єднання ринків замість старих прилавків з’явилися сучасні павільйони, поділені на бутики, в середньому по п’ять квадратних метрів.

Торговельники проти будівництва протестували, відстоюючи право тягати сумки й мерзнути на протягах: і ночували на базарі, і перекривали рух авто. Але здалися. Ця реконструкція влетіла їм у копієчку: 2,5 тисячі гривень за метр квадратний бутика. І вона не окупилася. Бо, нажаханий цінами, які склалися на промисловому ринку після різкого подорожчання долара з 5-ти до 8-ми гривень в кінці 2008-го року, покупець пішов. І вже не повернувся.

– Ми з 2008-го досі оклигуємо, – каже продавець Сергій Падей. – Та куди дінемося в нашому віці? А це така маса людей!

З двома вищими освітами – інженера-хіміка, технолога, плюс партійна школа, працює на ринку колишній заступник начальника відділу кадрів «Фотоприладу» Валентина Герасименко. Вона торгувала спортивним та чоловічим одягом, у неї було шість точок, у магазині й на ринку, але тепер усе звелося до однієї: бутика парфумерії.

– У мене дещо беруть, бо й точка при вході, і товар повсякденного вжитку: дезодорант, шампунь. А головне, що мені фірми самі все привозять і дають відстрочку з оплатою. Інакше працювати не було б за що. Ті гроші, які у нас колись були, давно закінчилися.

Завідувач ринку Віктор Андрущенко ходить і вмовляє боржників заплатити містове. Хоче нагадати Тетяні Бабак, яка торгує дрібним залізом – шурупи, цвяхи – про її заборгованість за чотири місяці. Проте жінка його випереджає:

– Сьогодні заплатила.

При цих словах на її очі набігають сльози: щоб сплатити борги, вона взяла позику. Зараз якраз підшиває чеки: 262 гривні – місце, 85 – сторожам, 114 гривень – за патент.

– Торгівля перейшла мені від покійного чоловіка, – розповідає. – Брала 15 тисяч кредиту, щоб викупити павільйончик. Із того кредиту й досі не можу виплутатись.

Вона вважає, що товар у неї – ходовий, просто незручне місце:

– Ось я зошит веду, виручка по днях: 32 гривні, 25, 12, 11… То як я можу сплатити вчасно? Пенсія – 996 гривень, і я її не бачу.

– А ви можете покинути цю торгівлю?

– О, я б давно хотіла. Умови важкі: влітку в залізній будці спекотно, узимку неможливо зігрітися. Поки сонечко, вискакуємо на прохід і тупаємо… Але як я буду виплачувати кредити свої?

Перед черговим вибором опинився закинутий волею долі на черкаський базар в’єтнамець Тьєн. У 1988 році він серед 700 земляків приїхав на «Хімволокно», працював перемотчиком. Потім усі поїхали додому, а останній групі не купили квитків. Залишившись у Черкасах, вони пішли торгувати на «толкучку». В’єтнамців тут було осіб сорок, зараз залишилось троє хазяїв точок.

– Нєма торговля, – каже Тьєн. – Люді дєньги нету. Може бить, кода люді готовить дєтки в школу.

– Магазини заманюють хитрими скидками по 70 відсотків, а ми собі такого дозволити не можемо. Ми хочемо завезти щось якісніше, але його ціна вища, а люди збідніли. Ось читали в газеті, що зарплати в Черкасах піднялися. Але ми по ринку цього не відчуваємо, – ділиться злободенним гурт продавців.

– Звичайно, ми хотіли б, щоб Кривалівський працював; ми вклали в нього великі кошти. Але речовий базар як явище відживає – це об’єктивний процес, – коментує в.о. голови споживчого товариства «Торговий ряд-1» Лариса Рябовол. – Нашому споживчому товариству належить також Ярославський ринок у Південно-Західному районі Черкас. Його ряди з одягом та взуттям жвавіші лише тому, що він один на мікрорайон, і що там торгують сільгосппродукцією. Орендну плату на Кривалівському ринку ми давно не піднімали – це 46 гривень за метр квадратний на місяць. Але й при цьому до нас ідуть власники точок і просять відстрочку оплати.

Вирізняйся і приваблюй!

Таких суконь, як в черкащанки Люби Дорошенко, на ринку точно ні в кого немає. Дизайнер одягу – її спеціальність, яку засвоїла у черкаському виші. Вона сама і моделює, і шиє. Сукні недешеві. Літня з натуральних тканин – 485 гривень, більш нарядна – 635, а випускна на корсеті – понад тисячу. Люба – фанатка модельєра Елі Сааба, уникає хлопчачого стилю. Хоче подати жінку яскраво і ніжно.

– Це справа мого життя. Мені хочеться змушувати людей полюбити щось якісне, красиве, показати, що одягатись можна зі смаком. Можливо, у мене колись буде свій магазин, – планує молода модельєрка.

Торгує на Кривалівському, бо хоче ознайомити покупців зі своїм товаром і вивчити смаки. Знімати площу в торговельному центрі дорого, а плата на Кривалівському ринку нижча, ніж на інших, це дозволяє починати звідси свою справу. А щоб її сукні тут шукали, дає рекламу в соцмережах і на транспорті.

Пробують переходити на оригінальний товар й інші продавці.

– У мене пальто вже не з оптового базару, а харківського й черкаського виробництва, – каже продавчиня Люда.

Її сусідка Оля поставляє костюми львівського виробника. А Сергій – львівські блузки. От тільки важко виявити в базарній «каші», де шукати такі товари.

Опитування перехожих на вулицях Черкас: «Чи скуповуєтесь ви на Кривалівському ринку?».

Ірина: – Я взагалі на ринки мало ходжу. В Черкасах є вже гарні магазини, де продаються великі розміри. І за кордоном багато купую.

Віра: – Не ходжу туди, бо вони роблять мало реклами, який там є товар і чим він кращий, ніж скрізь.

Ольга: – Мене ніколи не приваблював базарний асортимент: багато «гламурного», як на ляльку барбі, блискучого, в турецькому, китайському стилі. Як казав Африкан Свиридович у Леся Подерв’янського: «Азія»! Це чужа, не наша культура. Фірмові магазини відомих брендів, на жаль, теж не закривають питання. У них важко вибрати щось на нормальну українку 48-54-го розміру, на стійках одяг переважно розміру XS – наче на дистрофіків. Більше стало синтетики, невдалих моделей, – те, що не треба Європі. Тому, я вважаю, у базарних продавців є шанс, якщо підправлять свій асортимент. І прислухаються до покупців, коли вони критикують їхній товар. Клієнт завжди правий.

Тамара Павлівна: – Одяг я не купляю, пенсія дуже мала. Та я не дуже переживаю за ті ганчірки. У мене все є ще з радянських часів.

Неля і Саша: – На Кривалівський ринок не ходимо, хоч біля нього живемо. Ми раніше жили в Києві, і там звикли скуплятися в магазинах. У нас є улюблені бренди. Фірмові джинси в торгових центрах і зараз можна за знижками за 150 купити, тоді як на ринку гірші – 300-370. А якщо йдемо на ринок, то на центральний, бо там дешевше. Думаю, конкуренти базарам і секонд-хенди, де можна знайти практично нове і якісне.

Юрій: – Кривалівський ринок? Я не знаю, де він. На карті, бачив, десь у бік Хімселища.

Альона: – Купую одяг в основному через Інтернет. У соцмережах є багато людей, які займаються реалізацією одягу різних фірм. У них удома складів немає, але вони зводять виробника і покупця. У мене вже є перевірена людина, хоч я її ніколи не бачила, але вона мене жодного разу не підводила. Є великий вибір. Я замовляю все тільки з натуральних тканин. І візок для дитини ми купили через Інтернет. Різниця його вартості в магазинах і на замовлення – гривень 400-500.