Вихідні для жительки Черкас Тамари Ткач, які вона з родиною проводила на дачі, завершилися операцією в Черкаському міському травмпункті.
«Із тіл рибалок дістаємо гачки, на які вони «ловлять» самі себе»
– У вас тут доволі глибока рана, будемо зашивати. Добре, що окуляри око не травмували, – каже постраждалій жінці лікар травмпункту Анатолій Козій, знімаючи накладену нею пов’язку.
– А я сподівалася, само загоїться... – тихо зізнається жінка, кривлячись від болю. Тим часом лікар уже дає розпорядження медсестрі готуватися до операції.
– Зараз вколемо знеболююче і зробимо такий шов, як у пластичній хірургії. Буде, як маленька зморшка, – вже в операційній підбадьорює травмовану Анатолій Олександрович.
А до кабінету прийому хворих заходить жінка середнього віку з рентгенівським знімком у руках. У неї набрякло коліно.
– На знімку всі кістки цілі, патологічних змін немає, але це лише кісткова тканина, а м’які треба подивитися на УЗД, – пояснює лікар.
Слідом за цією пацієнткою відчиняє двері міліціонер та молода жінка з чоловіком, який невпевнено тримається на ногах. Його обличчя розбите до крові.
– Уночі пиячив із другом, а тоді бійку влаштував, – невесело пояснює дружина забіяки. Доки лікар розбирається з цим пацієнтом, під дверима ще двоє – жінка із забинтованою ногою, котра впевнена, що там перелом, і парубок із травмованою рукою. Що з ним трапилося – не зізнається.
– До нашого травмпункту пацієнти потрапляють із гострими травмами. Найчастіше це – рани, вивихи, пошкодження зв’язок, переломи променевих, плечових кісток, щиколоток. Близько п’ятдесяти осіб звертаються щомісяця після укусів собак та котів, – розповідає завідуючий Черкаським травмпунктом Віталій Григор’єв.
За його словами, чимало травм спричинюють дорожньо-транспортні пригоди, у яких страждають і водії, і пішоходи, а також травми на виробництві, при роботі з ріжучими інструментами – болгарками, циркулярками. Чимало травм кримінальних. Зазвичай таких пацієнтів, переважна більшість яких – чоловіки, привозять уночі. Після надмірного алкоголю вони шукають пригод на свою голову і знаходять – у них розбиті голови, порізані руки, забої грудної клітки, переломи ребер, пальців. Побиті й поламані, вони не вгамовуються і в травмпункті. Трапляються особливо буйні, які можуть і на медперсонал в атаку піти. Недавно побили молодшу медичну сестру приймального відділення, коли та відвозила хворого на рентген-дослідження, лікарю розбили окуляри. Аби вгамувати таких неадекватних, доводиться натискати тривожну кнопку та викликати правоохоронців. І таке трапляється двічі-тричі на тиждень.
– Травмпункт – це структура, що займається відносно легкими травмами, які не потребують госпіталізації. Узимку сюди потрапляють із поламаними кінцівками, а влітку інша біда – рани та укуси тварин, нерідко привозять рибалок із блешнями, – пояснює Віталій Григор’єв.
– Вони ловлять себе за спину, руки, ноги. Причому гачки ті «сидять» дуже глибоко. А якось привезли шевця з шилом і лаптем у руці, – пригадує будні й ортопед-травматолог Олег Кошман.
Загалом за зміну лікарі травмпункту приймають 45-50 постраждалих, але в лютому, коли місто скувала ожеледиця, за добу сюди звернулося більше сотні людей. Так звана «година пік» у травмпункті – після одинадцятої, а також із шостої до дев’ятої вечора. Загалом же навантаження на лікарів тут за останні роки зросло вдвічі, і щороку Черкаський травмпункт рятує та ставить на ноги майже 16 тисяч пацієнтів.
«Вакуумна пов’язка «відпускає» травмованого додому. Раніше три місяці лежав би в лікарні»
– Раніше наш травмпункт приймав лише населення обласного центру, а тепер, якщо людина постукала в двері, незалежно від того, де вона живе, їй треба допомогти, – веде далі завідуючий Черкаським травмпунктом.
Тут позмінно чергують п’ять лікарів, шість медсестер і шість санітарок. Коли лікар в операційній зашиває рани, медсестра приймає хворих, направляє на знімки, надає невідкладну медичну допомогу. Бувають рани з сильною кровотечею, складні переломи, травматичний шок. Тоді медичну допомогу надає вся зміна.
– У нас без черг працювати неможливо, але ми стараємося, аби їх не було. Бо специфіка травмованих пацієнтів така – кожен із них вважає, що його травма найскладніша і крові вони втратили найбільше, – говорить Віталій Григор’єв. І пояснює: його колеги вміють без зайвої паніки оцінити складність травми і надати допомогу насамперед тим, хто цього потребує в першу чергу.
Віталій Вікторович зізнається: сьогодні знайти кваліфікованого лікаря в травмпункт – не просто. Бо тут у нього, незалежно від складних умов праці, визначальним повинно бути чітке бажання допомогти людині. А вже з цього йде прагнення вчитися, розвиватися, чогось досягати. Такого лікаря, переконаний, цінуватимуть пацієнти.
На думку Віталія Григор’єва, як і в будь-якій галузі, в травматології є лікарі різної кваліфікації. Показник їх професійності – рівень знань, досвід, кількість та якість проведених операцій, успішно проліковані пацієнти.
– Ти маєш постійно навчатися, обмінюватися досвідом із колегами з інших медичних центрів та інститутів, володіти англійською, знати комп’ютер, адже медицина нестримно розвивається, – переконаний Віталій Вікторович.
– Раніше при відкритих переломах гомілки в 50 відсотках випадків виникали ускладнення, зокрема, остеомієліт, тобто гнійне запалення кісти. У нас років зо три такого вже немає, – наголошує Віталій Вікторович. І пояснює: все це – завдяки сучасним методам лікування, коли на рану накладається апарат зовнішньої фіксації та вакуумна пов’язка. При цьому пацієнт може пересуватися і піти додому, хоча й там лікування відбувається під контролем лікаря. Раніше хворі при таких переломах по три місяці лежали на витягах.
«Самолікування і зволікання – неприпустимі!»
Для пацієнта його травма завжди незвичайна, говорить Віталій Григор’єв, а для лікарів травмпункту – звична річ.
– Просто бувають складні травми та переломи. Пацієнт поліз на дерево, упав із півтораметрової висоти і роздробив собі гомілково-стопний суглоб. Раніше така травма – це стовідсоткова інвалідність і пересування на милицях до останніх днів. Сучасні ж методи лікування дозволяють людині відновити суглоби і повернутися до активного життя.
На жаль, наголошує Віталій Григор’єв, якісне лікування здатні оплатити далеко не всі пацієнти, а державне фінансування не в змозі це компенсувати. І для лікаря, який знає, як краще пролікувати хворого, великою проблемою є брак коштів. Важко пояснити пацієнту, що успіх лікування залежить від його матеріальної спроможності. Це призводить до недовіри і конфліктів. Що неприпустимо, бо тільки доброзичлива співпраця лікаря з хворим є запорукою ефективного лікування. Вихід із ситуації Віталій Григор’єв бачить у страховій медицині.
Нерідко брак коштів змушує людей не звертатися до травмпункту, а займатися самолікуванням. Вони прикладають до рани деревій, подорожник, при розтягненнях або ударах рятуються тепловими та горілчаними компресами, а потім з набряками та нагниванням таки йдуть у травмпункт. Тож лікування затягується та виливається в копійку, часто розвиваються ускладнення. У травмпункті досі пам’ятають випадок, коли чоловік працездатного віку впав удома та зламав таз у ділянці кульшового суглоба і сім днів не звертався до лікаря, а терпів, пив знеболюючі, сподіваючись, що все пройде. А такі операції треба виконувати негайно. Тому лікарі закликають не гаяти часу, а терміново звертатися по допомогу.
Ще однією проблемою, яка турбує лікарів, є обов’язкове щеплення травмованих проти смертельно небезпечних хвороб – сказу і правця. Останнім часом, говорить Віталій Вікторович, антиправцевий анатоксин надходить до них із перебоями. Це пов’язано з тим, що на державному рівні ці препарати проходять ліцензування. Адміністрація лікарні швидкої допомоги постійно звертається у міський Департамент охорони здоров’я, на заводи-виробники, в Міністерство охорони здоров’я для вирішення цієї ситуації. Сьогодні вакцина проти сказу та сироватка проти правця є в аптеках лікарні, тож травмовані купують їх за власний кошт. На жаль, анатоксин протиправцевий досі проходить реєстрацію і в продажу його немає. Отримати безкоштовні біопрепарати для пацієнтів неможливо, бо гроші для їх оплати Державне казначейство на рахунки фірм-постачальників не перераховує. Відтак постачання припинилося.
– Пишемо листи в міський Департамент охорони здоров’я з проханням допомогти, а нам відповідають про ліцензування. У цій непростій ситуації ми виявилися крайніми перед пацієнтом, а насправді проблема – вище, у керівних кабінетах, там вона й має вирішуватися, – підсумовує Віталій Григор’єв.
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису