Більше тисячі черкащан прийшло віддати данину пам’яті Володимиру Лук’янцю (ВІДЕО)

Більше тисячі людей прийшли 15 січня до черкаського Будинку рад, де відбувалася церемонія прощання із колишнім керівником Черкащини Володимиром Лук’янцем. Володимир Лукич помер у понеділок, 13 січня.

Фото: dzvin.org

Серед тих, хто прийшов віддати данину пам’яті людині, яку глибоко шанували в області, й висловив співчуття близьким померлого, - колишній голова Верховної Ради України Володимир Литвин, народний депутат України Геннадій Бобов, народні депутати кількох скликань Сергій Терещук, Віктор Роєнко, народний депутат IV скликання Борис Райков, колишній глава Адміністрації Президента України (який у 1986-1990-х роках працював на Черкащині) Микола Білоблоцький, голова обласної ради Валерій Черняк, заступники голови облдержадміністрації, колишні губернатори області, в.о. міського голови Черкас Віктор Білоусов та інші.

Панахиду за померлим відправив митрополит Черкаський і Канівський Софроній (Дмитрук).

Поховали Володимира Лук’янця на І міському кладовищі Черкас.

Володимир Литвин, колишній голова Верховної Ради України, колишній глава Адміністрації Президента України Леоніда Кучми:

- Володимир Лук’янець був світлою, мудрою, принциповою людиною. В останні роки страждав на цій землі, але водночас жив, творив. Це людина, яка, на превеликий жаль, не була сповна використана, не була сповна затребувана. Через цю причину люди передчасно йдуть із цього життя. Але він був мужнім. Був мужнім, і, очевидно, Бог дійшов висновку, що він уже вистраждав на цій землі, і потрібно його забрати до Себе.

Павло Почапський, начальник Державної сільськогосподарської інспекції в Черкаській області:

- Ми з Володимиром Лукичем зустрілися, коли першим секретарем обкому Компартії був Іван Кіндратович Лутак. Так сталося, що ми зустрілися у нього вприймальні – Лук’янець проходив співбесіду на посаду першого секретаря обкому комсомолу, а я – на голову Маньківського райвиконкому. Під час цієї першої зустрічі ми відчули симпатію один до одного, здружилися. І відбулося так, що Володимира Лукича обрали першим секретарем райкому Компартії у Христинівці, а став першим секретарем Маньківського райкому партії. І у нас зав’язалася велика безкорисна дружба. Ми продовжували обмінюватися досвідом, зростали під керівництвом Івана Кіндратович Лутака, разом навчалися у Вищій партійній школі.

Наша дружба – не просто дружба товаришів. Це – дружба двох родин. Ми родичалися як друзі, як брати, як рідня. Нас об’єднували наші дружини, наші діти. І так сталося, що, коли я був головою адміністрації в Маньківці, він запропонував мені перейти на роботу генеральним директором ДАК «Хліб України». З його благословення я працював у цій компанії 12 років.

Володимир Лукич був і державною людиною, і політиком. Був людиною надзвичайно публічною. Найголовніша його царина – він був дуже досвідченим аграрієм, і це була його «фішка», це було його життя. Він став одним із провідних аграріїв нашої країни. І недарма у часи його керівництва областю Черкащина посідала перші місця за врожайністю, культурою землеробства, тваринництвом. Він міг згуртувати навколо себе черкаську громаду і вирішити нагальні питання економіки, соціального життя. Черкащани йому рідні, він ніколи не зраджував Черкащині – до свого останнього подиху. Але тяжка підступна хвороба розбила велике серце цієї людини, яке він країв для всіх черкащан. І люди вдячні йому за це. Ми сьогодні бачимо, як багато людей прийшли віддати шану справжньому, добірному, визнаному синові України.

Інна Губенко, директор Черкаського медичного коледжу, голова постійної комісії обласної ради з охорони здоров’я, материнства та дитинства:

- Володимир Лукич усім запам’ятався своєю порядністю, своєю любов’ю до людей, до родини, до своєї роботи, відповідальністю за доручену справу. Яку б посаду він не обіймав, він завжди був дуже відповідальним. Людські риси, які притаманні Володимиру Лукичу, властиві тільки святим, добрим, порядним людям.

Коли Володимир Лукич був губернатором, завжди з’являвся у нашому навчальному закладі несподівано, любив усе побачити на власні очі. Дуже любив дітей, залюбки спілкувався зі студентами, з викладачами, завжди цікавився проблемами коледжу. Він приходив уже володіючи ситуацією, яка склалася у закладі. Лагідний, але дуже вимогливий до себе і до людей...

 Борис Райков, голова Черкаського обласного об'єднання організацій роботодавців, народний депутат України IV скликання, колишній генеральний директор «Азоту»:

- Це була дивовижна людина. Пряма, яка завжди знала, що треба робити. Людина, яка вміла ставити мету і вміла її досягати. У складній ситуації він завжди приходив на допомогу, але міг і покритикувати – і по дружньому, і як губернатор. Але разом з ним завжди можна було знайти вихід. Це людина, яка, незважаючи на суворість у часи керування областю, завжди була дуже простою. Любив сім’ю, дочку, внука. Дуже любив зустрічатися з друзями. І я пишаюся, що входив у коло його друзів. Роки спільної праці незабутні, плодотворні. Разом нам удалося багато зробити і для області, й для України

 Софроній, митрополит Черкаський і Канівський:

- Сьогодні дуже знаменний день для Черкащини – у Вічність пішла людина, яка свого часу керувала областю. Я його знаю, можливо, навіть краще за рідних – я з ним... спілкувався, і він мені відкривав те, що не міг сказати нікому.

Я не буду перераховувати заслуги Володимира – а в нього перед церквою були великі заслуги. Скажу лише, що він зробив у цьому світі для своєї душі. Що він, страждаючи (а в нього було велике, страшне страждання), ніколи не нарікав, не запитував: «За що це мені!» Він був людиною сильного духу. Коли він був у мене востаннє, я, звичайно, запитав у нього: «Як ти живеш?» А йому тоді було надзвичайно тяжко. Він подивився на мене і сказав: «Якщо це можна назвати життям, то слава Богу!» Так могла відповісти лише людина, яка відчуває свою відповідальність і перед собою, і перед Богом.

Я хотів би попросити зараз, щоб кожний пам’ятав про Володимира тільки хороше й мав на увазі тільки одне: «Господи, прости йому і допоможи йому перейти у Вічне Життя!»

Всі ми помремо, як зараз Володимир. Яку б ми посаду не обіймали, яку б не мали славу у цьому житті, все одно треба збиратися Додому. Про це треба пам’ятати. Як сказав один старець, «Пам’ятай про свої останні дні – і вовіки не згрішиш»... Але ми – більш матеріальні, ніж духовні, і кожен думає не про духовне, а про те, як краще прилаштуватися тут, як краще прожити. А як жити? Два шматки їжі одразу не проковтнеш, два рази в один костюм не вдінешся. Оце й уся наша нікчемна земна «радість»...

Бажаю, щоб кожен із нас залишив після цього на землі частинку себе. Володимир залишив – і у селах, і у церкві. Там, де завдяки йому відкрився монастир, про нього ніколи не забудуть. Скільки стоятиме монастир – стільки згадуватимуть його у молитвах. Нехай Господь упокоїть його душу!

 Анатолій Кузьмінський, ректор Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, колишній заступник голови облдержадміністрації:

- Володимир Лук’янець був хорошою, чесною, скромною, порядною людиною, добрим товаришем. Дуже багато зробив для області й нічого не «нахапав» для себе, як це інколи прийнято... Мені особисто часто приходив на виручку. По роботі було всяке, бо робота – це робота. Але він завжди приймав оптимальне рішення. Якщо на когось були якісь натиски, завжди їх своєчасно припиняв. Що стосується мене – коли на мене був якийсь натиск із Києва, він завжди втручався і допомагав, вирівнював ситуацію. Робив це все розумно. У його натурі була така риса: у момент скрути завжди знаходив правильне рішення.

В облдержадміністрації я займався гуманітарними питаннями. Дуже багато було проблем з приводу 400-річчя від дня народження Богдана Хмельницького, ювілею парку «Софіївка», Шевченківських дат. Володимир Лукич завжди йшов на зустріч з допомогою, з розумінням. Хоча фінансові ресурси були не завжди, він, коли відчував, що це потрібно, робив справу «через не можу». Я це в ньому високо цінував і ціную. Дай Бог, щоб те, що він зробив на землі, воздалося йому в тому кращому світі.

 Олександр Черевко, колишній голова облдержадміністрації:

- Володимир Лукич був Людиною з великої букви. Людиною, яка любила життя, любила агровиробництво, любила село, любила людей. І все життя його отак горіло в турботі. В особистому плані для себе він мало що зробив, а от там, де він працював – у Христинівці, в області, на Золотоніщині –його знають як людину праці, діла і... великого життєлюба. Він давно хворів, але не здавався хворобі. Світла йому пам’ять як товаришеві, як людині, з якою я з 1996 року на Черкащині працював і завжди мав нормальні ділові стосунки.

 Микола Булатецький, депутат Черкаської міської ради від ВО «Батьківщина»:

- Я вважаю своїм обов’язком і внутрішньою потребою вшанувати пам’ять Володимира Лукича. Як тепер зрозуміло, він був одним із продуктивних керівників області. Якби нинішні керівники були такими як він, ми жили б у зовсім іншій країні.

У мене є й особисті причини вшанувати його пам’ять. Він неодноразово висловлювався в тому сенсі, що «хто в нас є опозиціонер, то це – Микола Булатецький». Для мене це було як комплімент. Навіть був такий момент, що Лук’янець мені зателефонував і сказав, що до нього в Золотоношу приїхав народний артист України Віктор Шпортько, і той дуже хотів би мене бачити. Коли я потім говорив із Шпортьком, то я з’ясував, що він запитав у Лук’янця: «А чим зараз займається Булатецький?» Володимир Лук’янець відповів: «Він завжди займається одним і тим самим – він в опозиції». І тому я вважаю за потребу прийти, вшанувати його пам’ять. І я це зробив.

Дивіться також ВІДЕО з події.

Довідка «Прочерку»

Губернатори Черкаської області за часів незалежності України

3 вересня 1991 – 26 січня 1994 року – Костянтин Ястреб

14 лютого 1994 – 11 червня 1998 року –Василь Цибенко

11 червня 1998 – 8 вересня 1999 року –Анатолій Даниленко

8 вересня 1999 – 13 листопада 2002 року –Володимир Лук’янець

14 листопада 2002 – 21 січня 2005 року –Вадим Льошенко

4 лютого 2005 – 12 березня 2010 року –Олександр Черевко

з 6 квітня 2010 року– Сергій Тулуб