Багатодітна родина священика з Шевченкового краю не має власного житла

15 січня 2014, 21:02

У невеликій, але напрочуд затишній, світлій кімнаті, палахкотить під образами лампадка, розливаються пахощі ладану, чути веселі голоси дітей. Це оселя отця В'ячеслава Клименка з села Шевченкове, що в Звенигородському районі. повідомляє «Голос України».

На знімку – багатодітна родина Клименків з села Шевченкового. Фото Миколи Лисенка

– Увечері наша родина завжди збирається разом, – приязно розповідає матінка Наталя, пригортаючи до грудей найменшу донечку, двомісячну Марійку. – У вихідні, коли з Черкас приїжджають додому найстарші, Даміан та Софійка, стає ще веселіше. Усі восьмеро дітей в отчому домі – це найбільша радість і благодать для нас, батьків.

П'ятнадцять літ відправляє службу Божу на батьківщині Тараса Шевченка у колишній Керелівці отець В’ячеслав. Щирою простотою, милосердям і натхненною молитвою навертає до храму сільських парафіян його дружина, регент церковного хору матінка Наталя. Всевишній обдарував цю жінку чуйним серцем, мелодійним голосом, а доля послала особливе призначення – бути супутницею тому, чиє покликання нести людям святе Боже слово і його заповіти. Для романтичної, ніжної Наталі, котра вчилась на бухгалтера, стати дружиною священослужителя означало знайти своє справжнє покликання і духовну дорогу.

– Я і мій майбутній чоловік народилися і виросли в Черкасах, – продовжує розповідь матінка. – Познайомилися вже дорослими. В'ячеслав відслужив армію, вивчився на пасічника. Мріяв працювати у сільгосппідприємстві. Однак, роботи за фахом не було. Довелося їхати на заробітки. Був у Ставропольському краї і в Якутії, у Мурманську і Воркуті... Коли повернувся додому, душа все одно не мала спокою...

Тоді молодій людині прийшли на думку духовні настанови улюбленої бабусі Олександри, яка брала його, малого, до церкви. В'ячеслав поринув у читання духовної літератури, почав відвідувати службу Божу. Зустріч та спілкування зі священиком Миколаєм, нині настоятелем храму у селі Стеблеві, стали вирішальними у його житті. Духовний наставник згодом і рекомендував В’ячеслава до навчання у семінарії Почаївської лаври.

Отця В’ячеслава благословили на службу Божу до Шевченкового, коли він уже був одружений. Її, сестру свого друга , він уподобав давно, та все сумнівався,чи поїде міська дівчина жити у село. Цілий рік натхненно молився, благав Господа, аби Наталю заполонила свята Божа любов.

Наталя певна, що Всевишній завжди посилає людині те, чого вона прагне, чого бажає, якщо душа перебуває у молитві. То ж з Господньої волі їхня родина стала у селі взірцем любові, взаємоповаги, сімейної злагоди і благополуччя. Хоча побутові труднощі, матеріальна скрута супроводжують їх з перших днів, ніби доля випробовує молоду родину на міцність.

Вже котрий рік вони самотужки піднімають з руїн недобудовану церкву Різдва Пресвятої Богородиці. Звели стіни, центральний купол, дах, минулого літа поставили вікна і двері, та все ж до новосілля ще далеко. Адже доводиться розраховувати лише на себе, на мізерні пожертви парафіян та посильну допомогу місцевих підприємців.

– Якось на батьківщину Тараса Шевченка, у наше село, завітав керівник області, – згадує матінка Наталя. – Ми просили його допомоги у завершенні будівництва церкви. Розташований храм у самому центрі села, і як би хотілося, аби до весни, до Тарасового ювілею, він став окрасою Шевченкового. Проте час минає, ніякої, навіть невеликої допомоги немає, і ми сподіваємося лише на Господа…

Не має багатодітна родина й власного житла. Ось уже шістнадцятий рік тулиться вона у невеличкому будиночку побіля майбутнього храму. В одній половині живуть самі, а в другій отець В’ячеслав проводить службу Божу. Із родиною мешкає також 85-річна Наталина тітка, Галина Андріївна. Самотня жінка знайшла у дружній, духовній сім'ї втіху і спокій.

Два роки тому родина священика звернулася до місцевої влади, щоб допомогла коштами на купівлю будинку. Сільський голова Шевченкового Михайло Падзіна запевнив, що громада виділила 10 тисяч гривень, ще 30 тисяч має додати районний бюджет. А на хату в їхньому великому, газифікованому селі, треба щонайменше 90 тисяч гривень. Тому якщо обласна влада не виділить з бюджету решту коштів, то про власне житло багатодітній сім'ї годі й мріяти.

Розповідь про життя-буття 38-річної матінки Наталі перериває плач sз колиски і вже з Марійкою на руках вона сидить біля столу – світлолика й умиротворена, як сама Мадонна. А поруч – п’ятеро усміхнених помічників: восьмикласниця Маринка, п’ятикласник Дмитро, другокласниця Оленка, першокласник Тимко та Олечка, вихованка старшої групи дитсаду. Немає тільки найстарших. Даміан навчається на математичному факультеті Черкаського національного університету, Софійка – у Черкаському музичному училищі. Вона грає на фортепіано і скрипці, а мріє стати регентом, як і мама.

– Діти отця В’ячеслава та матінки Наталі добрі, розумні і чемні, –ділиться колишній педагог і сусідка Клименків, Галина Лисенко. – Молодші відвідують місцеву спеціалізовану школу. Крім основних дисциплін, опановують музику, хореографію, образотворче мистецтво. Усі вони допитливі і кмітливі. А ще – дуже доброзичливі і чуйні. Разом з батьками люблять відвідувати і допомагати стареньким самотнім людям, на свята носять їм подарунки та гостинці. Є у Клименків підопічний інвалід-візочник Роман, якому приділяють особливу увагу.

Минулого року родину священика відвідали гості з Франції, засновники асоціації допомоги дітям Чорнобиля. Іноземців приємно вразила атмосфера доброти і щирості, теплої батьківської і материнської турботи, в якій зростають діти Клименків. Засмутило їх лише те, що в нашій країні обмаль уваги приділяють багатодітним родинам, залишаючи їх наодинці зі своїми проблемами.

У дружній родині священика свої правила. Телевізора вони не мають, переглядають лише відеофільми, і то лімітовано. Діти дуже багато читають, особливо книги історичної, релігійної тематики, казки, дитячу розвивальну літературу.Софія і Марина плетуть своїм сестричкам красиві зачіски з косичок. Улюблені заняття у вільний час: конструктори, пазли, малювання. Знають малі Клименки багато віршів Тараса Шевченка. На конкурсах читців не раз завойовували призові місця.

– Подобається дітям «подорожувати» по географічній карті, – продовжує Галина Федорівна. – Навіть п'ятирічна Оля, побачивши у нас вдома глобус, відразу почала показувати мені які країни світу вона знає...

Нині родина разом проводить різдвяні свята. У сільському храмі парафіяни звертаються за благословінням до отця В”ячеслава, за порадою до матінки, яка постійно перебуває у молитві, прохаючи Господа дарувати кожному православному християнину мир і благодать. Линуть церковні дзвони. І зринає у високе зоряне небо чистий голос матінки Наталі, церковного хору, що так глибоко і натхненно передає красу духовного співу. Матінка Наталя шле до Всевишнього свої сокровенні молитви і прохання: щоб здоровими й радісними зростали їх сини і дочки. Щоб щасливими були всі українські діти. Щоб спокій і любов панували у державі. Щоб засяяла куполами нова церква, а Господь увів їх родину до просторого дому. До світлої теплої оселі, в якій кожна дитина матиме втіху, свій куточок, - для старанного навчання, мрій і щирої молитви.

Інші матеріали по темі: