У Чорнобаї батьки й діди грали у футбол

«Ма-ла-дєц», «Пааас», «Степанич, давай», «Гооол» – такими вигуками супроводжувалося змагання за кубок пам’яті колишнього гравця і тренера ФК «Колос» Івана Дошкаря у суботу в стінах чорнобаївського палацу спорту.

За честь найдостойнішої боролися дві команди з Чорнобая та по одній із Черкас та Золотоноші. Представники останньої виграли з рахунком 3:0 у Чорнобая-І.

Турнір із міні-футболу став можливим завдяки спонсорській підтримці голови асоціації «Незалежне об’єднання сільськогосподарських підприємств Чорнобаївського району» Петра Душейка. Уболівав за гравців і голова Чорнобаївської райдержадміністрації Василь Корнієнко. 

Очільник району наголосив, що особисто мало знав колишнього тренера ФК «Колос» Івана Дошкаря, проте бачив, як він грав і вболівав за спорт.

Змагання розпочалося після хвилини мовчання.

Почесний перший удар по м’ячу доручили наймолодшому вболівальнику та внуку Івана Дошкаря півторарічному Максимкові, який на турнір прибув разом із татом Олександром.

– Я у футбол не граю, але вболіваю, – наголосив син Івана Дошкаря Олександр. – Якщо ж мій син з футболом буде на «ти», то ми з дружиною  всіляко його захоплення  підтримуватимемо. Вже зараз у малого 4 м’ячі.

Найстарші ж гравці турніру – 60 річні батьки та діди – ганяли м’яча не гірше, ніж у молоді роки, тому для вболівальників такий турнір – серйозна подія. Кажуть, що футбол у Чорнобаї живий і завдяки футболістам-ветеранам.

Один із найстарших гравців – 59-річний черкащанин Володимир Салівончик. Каже, що футболом почав захоплюватися із 5-го класу. Нині за його спиною – 47 років футбольної практики. Раз на тиждень у «Манежі» збирається із друзями поганяти м’яча. Активно підтримує фізичну форму, може віджатися до 50 разів від підлоги.

– На турнірі я вдруге, торік моя команда посіла ІІІ місце, цьогоріч – IV, але я не розчарований. Приїхав сюди пограти, – зауважує чоловік.

Один із найстарших і капітан команди Чорнобай-2 –  54-річний Станіслав Жовтов. Футбол для нього – все, переконує чоловік. Працівник будівельної бригади територіального центру двічі на тиждень після роботи ходить на тренування. Бере із собою і дружину, яка грає в жіночій команді із волейболу. І хоч після роботи втомлюються, але за улюбленим заняттям, каже, «відпочивають».

– Подібні до сьогоднішньої гри – це завжди немала копійка, – розповідає капітан команди. –  Без спонсорів сьогодні грати неможливо. Нам пощастило, що в нас є Петро Григорович.

Сам Петро Душейко  – теж активний уболівальник футболу. Востаннє ганяв м’яча до травми, а після аварії лікарі заборонили грати. Натомість «прописали» ранкову зарядку. 10-15 хвилин занять не лише допомагають прокинутися організмові, а й тримають м’язи у тонусі. Це дає можливість нормально почуватися всьому організмові протягом дня.

– Поки я живий, усіляко буду підтримувати цей турнір, – пообіцяв присутнім Петро Григорович. – Це змагання не є майстер-класом, це турнір дружби. Ми всі повинні пам’ятати і пишатися тим, що серед нас були і є люди, які по праву вважаються взірцем для молодого покоління. Тому хочеться побільше бачити серед вболівальників молоді, адже такі змагання потрібні, в першу чергу, їм.