Країна поступово оговтується від революційних потрясінь. Та в Криму сепаратисти за підтримки нашого постійного головного болю – Чорноморського флоту Росії – намагаються відірвати півострів від України. У цей час в селі Товста, що у Городищенському районі, 27 лютого стартувала районна мистецька декада «Тараса шлях пішов із Городищини у світ».
На вшанування Шевченків у Товстій зібралися старі і малі
Надворі було похмуро і зимно, та очі дітей, що вишикувалися перед місцевою школою, сяяли радістю. Напевне тому, що до них у гості приїхали чимало цікавих людей. А може й через те, що чи не вперше за три місяці йшлося не про сутички і жертви, а про Шевченка!
– Ти знаєш, хто такий Тарас Шевченко? – запитав я першокласника Діму.
– Знаю, – відповів хлопчина, – це наш земляк, поет.
– А твої однокласники знають? – допитувався я. – Де вони?
– Хворіють, нас у класі лише троє…
Обличчя першокласника Діми світилося радістю
«Село неначе погоріло»… писав Тарас. Минає 200 років з Дня його народження. Поруч зі школою стоїть клуб, в якому повибивані вікна і впала стеля. Дітей на всю школу лише 54. Схоже, Шевченко таки був пророком. Але ж він до останнього закликав: «Свою Україну любіть, Любіть її во время люте», бо знав, що лише наша синівська любов врятує Неньку.
Зараз такий час, коли, напевне, тільки ця любов і може врятувати нас. Нині, як ніколи, нам потрібний Тарас. Бо хто, крім нього, може об’єднати Україну?
Мені було затишно у негожу днину в селі, де люди, нарешті, зібралися не на мітинг, а на вшанування Шевченка. До речі, не тільки Тараса Григоровича й, а Івана Івановича Шевченка. До ювілею Пророка місцевий люд вирішив ушанувати колишнього директора школи, ще й далекого родича Тараса Григоровича Івана Івановича Шевченка. Тож на захід прибули не лише місцеві жителі і школярі, не лише гості з сусідніх сіл Млієва, Вербівки, Зеленої Діброви, В’язівка, тощо. А й сини знаного педагога – Олександр і Володимир, а також їхня двоюрідна сестра Тетяна Вікнянська.
Біля пропам’ятної дошки. Крайній зліва Олександр Шевченко, крайній справа Володимир Шевченко
Олександр Шевченко приїхав із Запоріжжя. Він пенсіонер. На пенсію пішов з посади генерального директора об’єднання «Запоріжмеблі». Володимир хоч і молодший, теж пенсіонер, працював свого часу у спецпідрозділах МВС. Зараз трудиться в комерційній структурі. Обоє шанують Шевченка і гордяться, що походять з одного з ним роду. Володимир навіть зятя змусив узяти прізвище Шевченко, щоби онук продовжив їхню лінію. А Олександр склав дивовижне генеалогічне дерево роду. Хто з нас знає своїх предків далі прадіда? Дехто і про нього нічого не скаже. А Володимир і Олександр знають свого пра, пра і так далі – діда ще з 1703 року. То був козак Іван Швець з Кирилівки. Його син Андрій одружився на Фросині Шевчисі. Оце поєднання прізвиськ, на їхню думку, і дало прізвище Шевченко. В Івана і Фросини народилося двоє синів: Іван – дід Тараса Шевченка і Кіндрат – пращур роду Івана Івановича Шевченка.
Його сини привезли в село, накреслене Олександром Івановичем Шевченком генеалогічне дерево роду і багато фотографій. Я слухав їхні цікаві розповіді про своїх пращурів і щиро заздрив цим людям. На жаль, я так глибоко своїх предків не знаю. Тому про цих людей уже точно не скажеш, що вони без роду і племені.
Шукаючи документальні підтвердження своїм припущенням, вони не тільки спілкувалися з усіма можливими родичами. До слова сказати, рід і досі має вигляд козацького. Не дивно, що багато Шевченків по лінії найпершого відомого Іван Швеця прожили сто і більше років…
Вийшли Шевченки і на відомого радянського шевченкознавця, нині покійного Євгена Кирилюка. Їхніми дослідженнями зацікавився відомий дослідник родоводу Тараса Шевченка Микола Лисенко, у якого немає тієї гілки, яку дослідили сини Івана Івановича Шевченка, передовсім Олександр Іванович. Він, зокрема, вивив, що до їхнього роду належать і славетні композитори Майбороди.
Узагалі, на цій землі, схоже, майже всі якось дотичні до Тараса Шевченка. Так, на заході був присутній Ігор Щербак – сільський голова Зеленої Діброви. Його дружина Світлана праправнучка Шевченка в шостому поколінні по лінії Красицьких, що йдуть від улюбленої сестри Тараса Катерини. Може тому донька Щербака Оксана, як і її далекий родич Фотій Красицький, пише гарні картини.
Заступник голови Городищенської РДА Тетяна Горітько вручає подарунки письменниці Надії Матюшенко-Гребенюк
Свято відкрила заступник голови РДА, заступник районного організаційного комітету з відзначення 200-річчя Тараса Шевченка Тетяна Горітько. Виступали гості, директор школи Олександр Погорілий. Усі говорили щиро і тепло. Шевченко не вибачає неправди і нещирості. Особливо розчулив присутніх виступ уродженки села Товстої, колишньої випускниці місцевої школи, письменниці, лауреата двох літературних премій, що нині живе в Смілі, Надії Матюшенко-Гребенюк. Пані Надія згадала, як хотіла, щоби зовні суворий Іван Іванович Шевченко був їй батьком, бо рідний загинув на війні…
Виступаючі, а також сини, згадали, що до школи Іван Шевченко пішов у селі Шевченкове 1921 року. Тобто, під час першого голодомору. Вижив і під час другого. Більше того, 1933 року став студентом Черкаського педінституту, згодом навчався в Одесі. Працював учителем в школах Вільшанського району. Був директором школи в Моринцях і села Товстої. Воював, потрапив у полон, втік, партизанив. Він ніколи не сидів, склавши руки. Тож, звісно, має нагороди, йому присвоїли звання Заслужений працівник освіти.
Родовід родини Шевченків по лінії Кіндрата Шевченка, укладений Олександром Шевченком
Пропам’ятну дошку, яку власним коштом виготовив уродженець Товстої, член Черкаської обласної спілки ветеранів Афганістану, керівник фермерського господарства «Царина» Олександр Рибченко, відкривали діти Івана Івановича Шевченка, його племінниця, директор школи і гостя зі Сміли. У цей момент з-за хмар на мить вигулькнуло сонце. Воно освітило радісне, усміхнене обличчя Діми – єдиного першокласника, присутнього на заході. Дай Бог, не останнього…
Олександр ВІВЧАРИК,
Фото автора
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису