«Православний Автомайдан»: Черкаси – Кіровоград – Миколаїв – Херсон – Наші військові (ФОТО)

Саме так, з легкої руки Владики Іоана – митрополита Черкаського і Чигиринського Української  Православної  Церкви  Київського Патріархату, наша місія, що вирушала від Свято – Троїцького Собору міста Черкаси до українських військових частин, що розташовані неподалік «лінії кордону» між нашими військами та окупантами з Росії, здобула неформальне найменування - «Православний Автомайдан».

Початок

Черкаські місцеві мас – медіа вже подавали стислу інформацію про те, що організується «поїздка священників на пасхальні служби» до наших військових, що розташувались на кордоні Херсонської області та АР Крим, проте, ніколи не є зайвим подякувати людям за доброчинність та турботу про ближніх, і, особливо, в такий непростий час для нашої держави: про військових.

Коли ми прибули до захисників нашої Вітчизни, командир однієї із військових частин задав нам риторичне запитання: «Чому? Чому ми вирішили саме до них, за 500 км від Черкас?» ( Адже їх  не залишають поза увагою місцеві священики). Ми відповіли дуже просто: «Наша армія Тут ( неподалік кордону) захищає , в том числі як і нас ТАМ ( за 500 км), так і Всю Неньку – Україну. Всі місцеві священики (яким велика подяка за сприяння у нашій поїздці, і, насамперед, – отцю Сергію із Херсону) правлять пасхальну службу в своїх єпархіях. У нас же, в Свято - Троїцькому Соборі, достатньо священників для проведення великодневого богослужіння, а тому, наш «Православний Автомайдан», на чолі з «капеланом» зі Свято - Троїцького Собору - отцем Олександром, має велику честь  провести святкові богослужіння в наших військових частинах».

Організація поїздки тривала лише два дні. І за цей дуже стислий період, черкащани проявили себе справжніми патріотами своєї держави та українських збройних сил. Чотири підприємства ( «Ензім», «Фотоніка», «Лавента» та «Полікор») перерахували кошти, на які ми здійснили закупи у відповідності до «замовлень» наших військових: станки для гоління , віники, відра, цигарки та т.п.). Трудовий колектив КП «Черкасиводоканал» зібрав кошти , та самостійно придбав подарунки  для військових. Інколи , закупівля речей для наших захистників, приймала  формат «все включено» - як наприклад , зробили засновники відомих торгівельних закладів «Бізнес – Гранд»  та «Черкаський Будинок Торгівлі» Андрій Бородай та Микола Мирза: «Беріть кошики, ходімо до торгівельної зали, та вибирайте «все - все» що потрібно нашим військовим!». На касі засновники розраховувались власним коштом. (Звичайно, ми були стримані, але підхід засновників  підприємств – вражаючий, та такий, що заслуговує на  шанування  та подяку). Окрема подяка підприємцю Чепелуха за туалетний папір власного виробництва та Сергію Мацола - за солодощі. Приємно вражені сприянням черкаських заправників з «Лукойлу», які сприяли заправці наших авто.

Олег Кашко, директор ПАТ «Юрія», своєю активною громадською позицією, вніс зміни в наші плани: прийшлось їхати не на одному мікробусі, а  на двох, поза як Олег Кашко повністю завантажив один мікробус пасочками.

Окремо (при оказії) маю подякувати своїй родині та сусідам: коли вже о восьмій вечора напередодні поїздки, я зателефонував до командирів частин, куди ми прямували, та, разом з іншим, запитав про наявність у них «писанок та крашанок», то, зрозумів, що у нашій підготовці виявилась суттєва прогалина - і попрямував до супермаркету за закупівлею майже п’яти сотень яєць. В результаті – і родина, і сусіди внесли свій внесок для нашої спільної справи і до першої години ночі  працював «гарячий цех» з приготування крашанок та писанок.

Забігаючи наперед скажу, що  вже перед початком «великодневої служби» я побачив у одного військового «лоток» з «покрашеними у військових умовах» десятком яєць. Запитую: «Чому з лотком?» Відповідає, знітившись: «Так свято ж.  Місцеві принесли десяток яєць…» . «Тепер вистачить…», - відповідаю я посміхаючись, і вказую на привезені нами «ряди» з крашанками та писанками…

Поїхали

Здійснивши останні придбання подарунків для військових, рівно опівдні ми вирушили від Свято – Троїцького Собору міста Черкаси за маршрутом Черкаси – Кіровоград – Миколаїв – Херсон – НАШІ ВІЙСЬКОВІ.

Звичайно. Не можу не згадати про новітні  «фортифікаційні споруди» наших автошляхів: Блок – Пости.

Зазначу, що в Черкасах, на виїзді до Сміли, чи не найкраща по Україні організація блок – посту: заздалегідь встановлені знаки, і, насамперед, облаштування та організація роботи самого блок посту. Тільки в одному місті ( на нашому шляху слідування) – Кіровограді – «блок – постів»  не було. А так ( до Херсонської області) – у кожному райцентрі. Найбільш «громіздкий»  - у  Бобринці Кіровоградської області.

На ділянці траси Возсіятське ( Миколаївської обл.) – Миколаїв: найкраща підготовка супротиву «будь – якому пересуванню автомобілями та іншою технікою»: автошлях, у звичайному розумінні – відсутній, але напрямок – «на Миколаїв»  ніхто не відміняв, тому, рухаємось далі.

За Херсоном стає зрозуміло, що «в цих краях» вже все змінилося: рух транспорту - майже відсутній. Відомий ринок,  що на трасі відразу за Херсоном – тепер не працює – «так – собі»  чергують дві кафешки.

За кілометрів сімдесят до кордону стан асфальтованої дороги вже чітко «відпрацьований» гусеничною технікою… Українські ФМ – радіостанції «не ловляться»: з неприємністю «ловлю» тільки два сигнали: «Хіти» з Красноперекопську та якась станція  сповістила: «Масковское время – девять вечера»: на годиннику була восьма…

Доїхали до самого кордону: далі – Армянськ із севастопольским Беркутом… Саме тут, чомусь, пригадав вислів Арсенія Яценюка про те, що у нас вкрали частину країни… Так , саме тут я відчув, що у мене особисто вкрали можливість спокійно «летіти» трасою далі на Крим, що раніше я робив десятки разів… Нічого… Ще не вечір…

На кордоні – майже порожньо. (Чомусь промайнуло:   «Не дивно, що свинина в Сімферополі, за відсутності належних поставок з України, підскочила у ціні за відмітку у 100 грн…»).

Розпитую  у кремезного погранця, як проїхати «туди - то й туди-то…».

По дорозі зупиняюсь біля придорожнього посту військових – уточнити наш маршрут. Хлопці, спочатку зустрівши із «серйозним»: «Тут зупинятись не можна», за мить, побачивши отця Олександра, знітились… Прийняли в дар пасочки та … цигарки, і остаточно підкорегували маршрут нашого слідування…

Зустріч

Нас чекали… Дуже чекали…

Херсонський степ… Ще пару місяців  тому, у цьому мальовничому краї ніхто і не марив облаштовувати  кордон… Та все змінилось. Десь за  кілометр – ВОРОГ (колишні «Брати») … А ми тут,  у військовому таборі, серед відразу ставшими для нас рідними та близькими,  військових, та необхідної для «стану речей» «атрибутики»: військової техніки, наметів, укріплень, та… милого десятимісячного «ротвеля» на прізвисько «Бос» ( що «подарували» частині прикордонники ( за банку «сгущонки»).

Та, з усього було відчутно, що у цю православну ніч – ми були найбажаніші гості…

Погомоніли

Говорили про все…

І про те, як 8 березня частина прибула на «рубіж», і про те, що «якби трохи раніше», то розташувалися б під Джанкоєм, або під Сімферополем: шкода - трохи запізнилися, і про місцевих: підтримка дуже велика: допомагають у всьому: навіть антену для прийому українських каналів спорудили…

Дістали.

З посміхом кажуть, що дістали смс- ки від росіян (точніше: смс – клони від російського ФСБ): щоденно йдуть і йдуть. Про що смс-ки: про те, що «українська влада вас зрадила», «здавайтеся», «переходьте»… Один сержанти каже: смс-ки йдуть, а відповісти – немає куди: ми б їм відповіли!!! (При оказії: може хто знає: куди і в який спосіб відповідати??? :-)

Куди здавать

Посміялися – подякували Коломойському, за ініціативу «положи москаля на депозит». Кажуть: без проблем. Тільки навряд – чи «наші» «зелені чоловічки» зацікавлять Дніпропетроського губернатора. Нещодавно «один» «зелений чоловічок» сам прийшов: п’янючий в «дрібодан» (проти «зелених чоловічків» спрацьовує новітня зброя: українська горілка – жодного порівняння з російським «атстоем»J) із класично – російським запитанням: «Где я?!». Передали міліції: тим не потрібен. Ті передали СБУ: теж непотрібен… Витверезники у нас вже не працюютьJ Тож, посадили на автобус – і відправили «на ту сторону»… Не має правових підстав тримати…

Поговорили  і щодо дніпропетроських десантників: хлопці тут одностайні: у Славянську військових підставили. Знову ж таки: які правові підстави військовим застосовувати силу та зброю  проти «мирних громадян». Підстава тільки одна: «напад на пост».

Від себе додам, що слухаючи військових, щодо подій у Славянську, я прийшов до висновку про дві речі:

По – перше: Про яку «антитерористичну операцію» може йти мова, якщо терористичної операції не має!

Те, що відбувається на сході, це не терористична операція. Що таке терористична дія – ми всі знаємо: захоплення аеропорту, адмінприміщення та т.п. а коли у цілому регіоні відбуваються десятки подій, кожна із яких має ознаки «терористичної», то мова вже йде про «надзвичайний стан» у регіоні… Рано чи пізно, скоріш за все, або надзвичайний, або і більше того, військовий стан, таки прийдеться вводити у певних регіонах на певний час. І це єдино можливий вихід із ситуації, що склалася. Тільки в умовах такого стану, військові матимуть належні правові підстави виконувати присягу, та застосовувати те, до чого вони придатні: захищати Україну. В межах А ТО ми будемо сприяти «путінскій філософії ведення війни з Україною»: прикривайтесь жінками та дітьми, та під цим прикриттям принижуйте українську армію  забиранням у них зброї, побиттям військових, утриманням їх командирів під вартою та т.п.

Антитерористична операція у сьогоднішніх умовах – це різновид пацифізму, який грає на користь путлєрівських загарбників.

По- друге: Не треба бавитись із армією. Це пружина, яку неймовірно сильно тривалий час закручують, але цьому є межа. Якщо ми будимо здавати військових (як це відбулось із командировом розвідроди з Дніпропетроська), та оголошувати їх зрадниками, а 99% всіх військових будуть вважати,  що навпаки – влада їх підставила своїми непродуманими діями та рішеннями, то.., не виключаю, що має право на життя найнебезпечніший варіант розвитку подій на Україні: армія може стати самостійним гравцем …

Продовжу…

Про життя – буття

Наші військові неймовірно вражені увагою до них Всього народу. «Це головний наш резерв: наша єдність! Ми вже Тут і ні на крок не відступимо! МИ сильніші! Так: їх Там більше: але ми Різні! За нами – НАРОД! ЗА ними – Вова ПутінJ Хто сильніше?! Не буду говорити по якісь деталі, але ми знаємо і переконані, що ми сильніші: тут і вишкіл, і техніка, і ІНШЕ:  те, чого не можна виміряти - сила Духу…», - приблизно так говорив заступник командира військової частини…

Так, про військових тривалий час забували: мізерні зарплати, відшкодування за комунальні – з 200 грн в місяць - за законом від 2003 року, практично не змінюється… Техніка… Це окрема розмова.  Приємно здивований: техніка у нас у повному порядку: здебільшого – Made in USSR, але… Але механіка в радянської техніки – чудова. Щодо електроніки, то  доопрацьовується ( такий собі «апгрейт»).

Поговорили - пожартували  і про «другий фронт»: допомогу американців.

Один сержант зауважив: «Їхніми сухпайками нас не здивуєш: у нас (!) їх валом було у Косово(!). Там тільки один «номер» пайків нормальний для нас (здається №76). Інші - так собі . Але які Там ложки !(!!!)».

Стемніло

Військові щоб хоч якось нас вразити, запитали: «А чи бачили ви світову міну?»

Зв’язалися  із сусідами:

«Чи не пора запустити «світову»… Ні… , Ми не можемо: у нас сьогодні Священник, буде правити всенощну: тож шуміти не хочемо …» (J).

Сусідів вговорювати не прийшлось: постріл, і за пару секунд в небі повне «зарево»… З «російських» позицій «вдарили» потужні прожектори … (І як же близько ворог!!!)

Один сержант пригадав « в тему»: « У нас в Іраку(!!!) якось «світова міна» не спрацювала, та по - просту впала в сарай якогось селянина: вбила корову. Прийшлось виплатити 300 доларів…».

Наші військові – просто Супер: і Косово, І Ірак за плечима…

Черкаси знають за «Вулканом»

Заступник командира частини розповів, що про Черкаси знає тільки по війсково – патріотичному клубу «Вулкан»: у минулому році він організовував прийом наших хлопців на базі їхньої військової частини: «Слухай! Я таке бачив вперше! Хлопці – років по п'ятнадцять: біжать, луплять на ходу… Неймовірна підготовка! ( Привіт «Вулкану» - при оказії!).

«Великоднева служба»

Близько одинадцятої вечора, у наш «військово – польовий храм» (пристосовану  нами для  богослужіння польову їдальню) почали сходитися наші воїни. У «росіян» почалися «якісь шевеління», і  дех - то входив в храм з автоматами, при цьому, щоб дотриматися і військового статуту, і статут церкви ( одночасно), залишали  магазини з патронами –  поза храмом…

До початку служби, звернувся з дуже короткою промовою до хлопців: «Ви у нас найкращі! Ми в Вас віримо! Це просто чудово, що ми сьогодні разом на цьому богослужінні!», Відповідь приголомшила: «Це народ наш чудовий і найкращий…»

Служба за статутом. Близько півночі, отець Олександр звернувся до «прихожан»: «Чи є бажаючі сповідатись та причащатись?» . Майже ВСІ воїни побажали сповідатись, з послідуючим причастям. Мабуть, саме тут і була чи не найголовніша реалізація місії нашого «православного автомайдану»: розділити з воїнами радість свята христового воскресіння та  причастити цих молодих людей, які у будь – яку мить мають не роздумуючи стати перед обличчям ворога, та вірогідної смерті, захищаючи Вітчизну… «Блаженні миротворчі, бо помилувані будуть…».

А Хрестна Хода… Запам’ятаю на все життя, як вийшовши із нашого «військово – польового храму», що в декількох сотнях метрів від «передової», що розмежовує військових супротивників, ми  із воїнами – християнами, що тримали в руках запалені свічки,  співаючи «христос воскрес із мертвих…», обійшли  наше «військово – польове» розташування, проходячи мимо нарядів караулу та прикритої покровом нічного неба військової  техніки…

Відслужили найславнішу Християнську службу.

Розговілися: хлопці казали, що «крашанки» та «писанки» ( чомусь (J)) надзвичайно смачні, та смакують до пасок… Командир «не заперечував» проти 50 грм «Кагору» для «особового складу» …

Ранок зустрів нас рясним дощем, який перетворив «подвір’я» частини на суцільну глиняно – дощову суміш… Нашим не звикати: кордон…Позаду – вся Україна!

На 7 годину  ранку наш вже радо зустрічали у іншій частині.

Командир зауважив, що таки «росіяни» і в пасхальну ніч не проявили християнської смиренності: влаштували «маневри»  та рух «колони»… Прийшлось діяти в умовах «підвищеної пильності»…

В цій частині вже була невеличка капличка, в яку радо зібрались, здебільшого, резервісти … Провели молебен. Освятили пасочки та інші дари від черкащан… Коли  я розповідав хлопцям, з якою щирістю черкащани збирали для них подарунки ( в знак нашої шани та єдності) , у декого на очах заблищали сльози вдячності та віри в наш народ… Було зворушливо…

Чи потрібна наша допомога армії?

Так.

Її не може бути мало.

На тій же Херсонщині: настає спекотний період: постійно потрібна вода. Постійно виникає потреба у якихось побутових речах… Але головне: це наша спільна шана …

Додому, як зазвичай, дорога виявилась коротшою на 1 годину…

Зняв на порозі затишної оселі в щент вимазані херсонсько – степовою – дощовою сумішшю черевики, і пробрався до затишної кухні… Чомусь, діставшись таких звичних «комфортних» умов проживання, подумалось: а як же там НАШІ…

Щиро Ваш

Валерій Макеєв

p. s. Окрема подяка спецфотокору «Черкаського Краю»  Олегу Ганіну