Завтра, 10 травня, о 15.10 «Перший національний» покаже прем’єру документального фільму про трагічну історію України часів Великої Вітчизняної війни «Останній напис», автором сценарію та режисером якого є Сніжана Потапчук, йдеться на сайті каналу.
– Сьогодні, коли у світі і нашій країні знову лунають постріли та проливається невинна кров, ми мусимо збудити історичну пам’ять, на стінах нацистських тюрем прочитати послання – останній напис смертника, аби серце, згадавши той нестерпний біль війни, омило сльозами душу, схолодило розум і попередило будь-які посягання на життя. Фільм «Останній напис» створено на основі записів щоденника шістнадцятирічного Романа Кравченка, котрий під час німецької окупації жив у місті Кременець Тернопільської області, на спогадах жителів окупованої України, а також на розповідях моєї бабусі Антоніни Потапчук, яка до депортації в Німеччину жила в селі Гребля Христинівського району Черкаської області. Світла їм пам’ять… Стрічка присвячується усім замученим і невинно убитим під час Великої Вітчизняної війни, невинно убитим під час воєнних дій і військових операцій на планеті Земля, – розповіла режисер фільму Сніжана Потапчук.
Над створенням фільму працювали: автор сценарію та режисер Сніжана Потапчук, оператор Світлана Коваль, художник-постановник Богдан Колосовський, координатор проекту Тетяна Тростянська, керівник проекту Марк Гресь.
Окупація України 1941–1944 років – це період війни, який не має права забути жоден. За два місяці після вторгнення німецької групи армій «Південь» на територію України – 20 серпня 1941 року згідно з планом ідейного провідника нацизму Альфреда Розенберга на окупованих землях створюється рейхскомісаріат «Україна». Країну розбивають на шість генеральних округів – «Волинь», «Житомир», «Київ», «Миколаїв», «Таврія», «Дніпропетровськ». У цих округах впроваджується спеціальний режим, відкриваються місця примусового утримання громадян. На папері їх називають «тюрмами» і «таборами», хоча ті, кому дивом вдається звідти втекти, називають їх не інакше як «фабрикою смерті». Мета тих місць – соціальний і національний терор…
Під час Великої Вітчизняної війни мільйони людей – мирних жителів України загинули на своїй землі, тому що один вважав їх негідними життя, а інший – хотів перемоги за будь-яку ціну. Світ засудив обох. Але чи збагнув, за що засудив? Хіба за сімдесят років методи утримання влади і завойовницьких імперських амбіцій змінилися?! Хіба сміються щастям очі матерів усього світу?! Як і сімдесят років тому матері оплакують смерть своїх дітей – невинних жертв війни…
реклама
