Війна, у якій беруть участь і гинуть черкащани, руйнує не тільки економіку, а й екологію

В Україні йде війна. Справжня війна, в якій гинуть люди, руйнуються міста і підприємства, в якій задіяні танки і авіація. На думку багатьох аналітиків, це не стільки війна між Росією і Україною, скільки війна між совками Донбасу і українцями. Звісно, російські найманці допомагають сепаратистам сходу України, Росія постачає їм зброю. Але головна діюча особа у цій війни знавіснілий сепаратист Донбасу, який має суттєву підтримку місцевих люмпенів (вони ж совки).

незважаючи на війну, в Києві говорили про економіку

Здається в цей важкий час не до інших проблем. Але, не так давно в Києві, у Школі Економіки відбувся семінар-дискусія журналістів „Екологічні проблеми України та шляхи їх розв’язання з використанням підходів сталого розвитку”, організований Програмою розвитку ООН в Україні та Українською Асоціацією Видавців (УАВПП). Запросили на захід і мене – журналіста з Черкащини.

Спочатку я здивувався: хіба зараз до екології? А тоді замислився над тим, що війна відбувається, по суті, саме там, де Україна має найбільші екологічні проблеми. Може це не випадково? Може людям, яким байдуже до навколишнього середовища, до рідної землі, байдуже і до інших проблем? Більше того, вони ж, напевне, вже не спроможні дискутувати, а отже можуть лише воювати.

Та війна не вирішить проблем. Й окрім ескалації ненависті, ще й загострить екологічні проблеми, і не лише Донбасу. Проте вічно вона тривати не може, тож треба думати про краще майбутнє якщо не для себе, то хоча б для дітей.

Відразу скажу, семінар не розчарував. Доповіді були цікавими і глибокими. Особисто мені найбільше сподобалися виступи голови Всеукраїнської екологічної ліги Тетяни Тимочко і доктора географічних наук, професора Леоніда Руденка. Вони говорили про те, про що особисто я і не думав, про що навіть не знав. Отже, спонукали до переосмислення відомого і пошуків незнаного. Приміром, я вважав, що природоохоронних територій у нас достатньо, а виявляється, вони займають 5,7 відсотків території, тоді, як в осоружній чомусь для жителів Донбасу Європі, – 21 відсоток!.. Водночас, 90 відсотків популяції ластівкових гніздиться на островах Чорноморського біосферного заповідника, і Україна є єдиною країною, котра зберегла незайманий європейський степ, а також володіє 40 відсотками світових чорноземів! У той же час наша країна найбільш розорана в світі. На одного українця припадає 0,36 гектара території, вкритої природною рослинністю, тоді, як у світі в середньому цей показник дорівнює 1,8 гектара.

Украй нерівномірно у нас розподілені водні ресурси. Прикро, та 4,6 мільйона українців отримують питну воду, що не відповідає необхідним стандартам, 25 відсотків населення знаходиться в зоні ризику через низьку якість питної води, а 37, 4 відсотка центральних мереж водопостачання знаходяться в аварійному або зношеному стані.

Україна займає 6-те місце в світі за об’ємом викидів парникових газів на душу населення, що становить близько 4,75 тонн вуглекислого газу на рік. Напевне війна трохи зменшить цей показник, але додасть інших проблем.

Втрата 25-40 відсотків енергії є, на жаль, звичною для наших комунальних мереж, а енергоефективність українських будівель в середньому у 4 рази нижча, ніж у Західній Європі. До всього, ми ударними темпами забруднюємо свою, далеко не гіршу в світі, землю. Невдовзі утворення твердих побутових відходів може сягнути 450 кілограмів на душу населення в рік, тобто більше 17 мільйонів тонн щороку! 95 відсотків з них потрапляє на звалища. А розмір середнього звалища в Україні перевищує 10 гектарів, 20 відсотків з них не відповідають санітарним нормам…

Як бачимо, проблем у нас через край, тож є над чим працювати не лише органам влади, а й журналістам і громадським організаціям. Бо розвиток економіки, а отже й нашого добробуту, не можна розглядати окремо від екології та соціального захисту населення.

У 1992 році в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) під час проведення Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку було започатковано три глобальних конвенції:

Конвенція з біологічного різноманіття (існує безпосередній зв’язок між збереженням різноманіття видів та забезпечення економічного розвитку і соціальної захищеності населення, адже це і розвиток сільського господарства, і пом’якшення клімату, і туристична галузь…).

Рамкова конвенція про зміну клімату (запобігання антропогенним впливам на нього, які можуть спричинити міграцію населення і збільшити ризик етнічних та інших соціальних конфліктів).

Конвенція про боротьбу з опустелюванням. До речі, як і попередні, дуже актуальна для України. Адже, приміром, площа еродованих земель становить у нас наразі 40 відсотків від загальної території. А бойові дії на сході призвели до лісових пожеж і знищення великих площ лісу у засушливих районах Донбасу. У той же час значна деградація земель в певному регіоні може створити загрозу для продовольчої безпеки, зашкодити біорізноманіттю та цілісності екосистем усієї країни. Нагадаю, що й так 542 види тварин і 826 видів рослин та грибів знаходяться у нас під загрозою зникнення.

Україна є стороною всіх трьох конвенцій. Реалізація їхніх завдань базується на глобальному партнерстві. Тобто ми, як і всі учасники Конференції в Ріо-де-Жанейро, мусимо брати участь у глобальному партнерстві з метою збереження та відновлення екосистеми Землі та переході на шлях збалансованого розвитку. Адже наша планета – це замкнена система. А ми взялися воювати, знищуючи крихку екосистему сходу України, систему й так неякісного водопостачання.

Між тим, виконання Конвенцій Ріо є важливим для сталого розвитку країни, про що мріє кожна нормальна людина. Адже сталий розвиток – це поєднання економічного, соціального та екологічного компонентів. І він залежить від багатьох чинників. Як бачимо тепер, чи не в першу чергу від миру в країні, згуртованості нації і адекватної політичної еліти на сторожі інтересів людей і держави.

Олександр ВІВЧАРИК,

Фото автора