Черкаський край провів у останню путь свого бійця Сергія Лифаря, який 7 серпня героїчно загинув під час обстрілу колони на сході.

Капітан Сергій Лифар народився в селі Матусів, що на Шполянщині. У 1986 році закінчив навчання в середній школі № 1. Звідси його призвали на строкову військову службу, яку ніс аж у далекому Забайкальському прикордонному окрузі. Ще під час строкової вирішив залишитись на службі, тож 1989 року закінчив школу прапорщиків та після навчання служив старшиною на кількох прикордонних заставах – спочатку на Забайкаллі, пізніше – в Україні. 1994 року закінчив екстерном Інститут Прикордонних військ України. Відтоді ніс службу в якості офіцера на тих посадах, які довіряло йому керівництво.

18.08.2004 його нагороджено медаллю «За бездоганну службу» ІІ ст.

05.08.2008 у зв’язку із закінченням строку контракту, був звільнений у запас.

Коли 13 червня цього року  капітана Сергія Лифаря знову призвали на військову службу – пішов, не вагаючись. Адже розумів, що Батьківщина – в небезпеці.

На превеликий жаль, йому не вдалося реалізувати всього, про що думав і що планував зробити після завершення АТО.

Посиротіли його рідні: син Олександр та донька Марина. Не дочекалася живим свого сина й 78-річна ненька Поліна Іванівна, яка, як ніхто інший, тривожилася та вболівала за нього. Підтримує стареньку у великому горі, що випало на їхню родину, сестра Сергія Івановича – Галина, в якої й самої серце крається від жалю за рідною людиною.

Сумують від непоправного горя рідні, друзі, односельці, колеги по службі.

Сергія Лифаря посмертно нагороджено почесною грамотою Черкаської обласної державної адміністрації і обласної ради за заслуги перед Черкащиною, інформують у прес-службі Черкаської ОДА.

Разом із Сергієм Лифарем у зоні проведення АТО загинуло ще троє прикордонників із Оршанця, які виконували завдання з охорони Державного кордону України в складі територіального угрупування «Кордон» на ділянках Східного регіонального Управління – 21-річні Олександр Заєць та Микола Антипов і 19-річний Сергій Бойко.

Біографії цих прикордонників зовсім короткі. Як і життя, обірване завчасно.

Уродженець села Селятин Путильського району Чернівецької області Олександр Заєць мріяв бути будівельником. Тож після закінчення школи вступив до Державного вищого навчального закладу «Чернівецький політехнічний коледж» за спеціальністю «Будівництво та експлуатація будівель та споруд», де здобув кваліфікацію технік-будівельник. Та коли в Україні спалахнула непрохана війна, він 11.04.2014 став курсантом другої навчальної групи 3 відділу підготовки молодших спеціалістів Навчального центру Державної прикордонної служби України.

З 12 червня нинішнього року виконував завдання з охорони Державного кордону України в складі територіального угрупування «Кордон» на ділянках Східного регіонального Управління.

Удома юнака чекали батько Юрій Васильович, мати Валентина Петрівна та брат В’ячеслав.

Подібну до Сашка Зайця біографію мав і його одноліток – уродженець села Римарівка Красноокнянського району Одеської області Микола Антипов. От лиш після школи закінчив у 2013 році  Котовське медичне училище за спеціальністю «Сестринська справа» та здобув кваліфікацію медична сестра. 11 квітня 2014 року був зарахований курсантом першої навчальної групи 3 відділу підготовки молодших спеціалістів Навчального центру Державної прикордонної служби України. З 09.06.2014 – виконував завдання з охороні Державного кордону України.

Не дочекалися сина живим його батьки: Павло Віталійович та Людмила Миколаївна, а брата – сестра Марина.

Лише 19 літ судилося прожити ще одному юному українцеві – Сергію Бойку із невеличкого селища міського типу Крижополя, що на Вінниччині.

Юнак встиг здобути повну середню освіту та фах столяра і пакетника ІІІ розряду в Крижопільському професійному будівельному ліцеї, який закінчив 2014 року.

Переживаючи, що його рідна Україна перебуває у страшній небезпеці, прийняв мужнє чоловіче рішення стати прикордонником. Так і опинився разом із Сашком Зайцем та Миколою Антиповим у Оршанецькому центрі.  А з 12 червня вже в зоні АТО став на захист рідної Вітчизни.

Хвилювався за рідну неньку Майю Василівну. Вона, після смерті чоловіка, самотужки виховувала двох синів, з яких відтепер у неї залишився лише 20-річний Віктор.

І капітан Сергій Лифар, і ще зовсім юні оршанецькі курсанти Олександр Заєць, Микола Антипов та Сергій Бойко виконали свій громадянський обов’язок із захисту нашої незалежної держави сповна. Вони віддали за Україну найдорожче, що мали – власне життя. Аби стати на заваді непроханому ворогу, який у цинічних методах ведення неоголошеної війни вже давно перейшов усі дозволені межі.

Днями із зони АТО повернулися додому понад 170 прикордонників Оршанецького навчального центру, які несли там службу з 16 червня. На сході залишилась невелика група прикордонників, яка буде займатись пошуком зниклих  товаришів. 15 серпня в Центрі планують провести урочисті заходи із нагоди вшанування прикордонників-захисників Вітчизни.

Серед них вже не буде капітана Сергія Лифаря, солдатів Сашка Зайця, Миколи Антипова, Сергія Бойка. Як і генерал-майора Ігоря Момота і решти мужніх воїнів-прикордонників, яким не судилося живими повернутися із зони АТО.

На урочистостях їх усіх згадають поіменно, зазначають у прес-службі Черкаського міськвиконкому.

реклама