Відремонтовані в Смілі військові автомобілі їдуть на центральну площу міста
– Що відбувається? – запитав я високого міцного чоловіка, який виявився командиром роти забезпечення батальйону Айдар.
– Ми ремонтували разом зі смілянською самообороною стару техніку, яка простояла 30 років в автошколі, – відповів чоловік. – Хлопці добилися, щоб її не списали на брухт. Зараз відправляємо автомобілі на фронт.
Він говорив, а я дивився на грізну техніку. У ній відчувалася потужність і міць, хоч вона і була подертою. Навколо автомобілів уже бігали діти, деякі були не вищими за новенькі колеса.
Віктор – так звали мого співрозмовника (позивний Ремба) – простежив за моїм поглядом і все зрозумів.
На АТО
– Нічого, – сказав. – Я у цивільному житті був і начальником комунгоспу, і приватним підприємцем. Пофарбуємо машини в бойовий окрас на передовій.
– А як же ви стали військовим, – поцікавився я, – з такими мирними професіями?
Ремба посміхнувся.
– Я був учасником першого Майдану у 2004 році, а на другому Майдані був уже командиром взводу 28-ї офіцерської сотні самооборони. Адже свого часу закінчив Суворовське училище. Воював в Афганістані, пішов добровольцем з четвертого курсу Бакинського вищого загальновійськового командного училища. Тож офіцером тоді так і не став. А два місяці тому мені таки присвоїли звання молодшого лейтенанта…
– Він один з тих, хто створював батальйон Айдар, – втрутився у розмову стрункий молодий чоловік в однострої. – Відповідає за його забезпечення. Нам дуже потрібні потужні військові автомобілі. І смілянська самооборона допомогла.
– Це наш боєць на позивний Лев. – повідомив Ремба. – Займався волонтерством у Дубно, а тоді пішов до нас воювати. Багато допоміг, коли був підприємцем, возив усе, що треба, на передову. А зараз поїхав з нами у відрядження, щоб допомогти з відновленням техніки. Керівники Центру забезпечення Збройних сил України за позивними Сергій, Отаман, Змій терміново виділили нам запчастини. Смілянська самооборона зайнялася ремонтом, але запчастин не вистачало, тож їх діставали скрізь, де можна. У цій справі дуже допоміг наш місцевий побратим Олексій Цибко.
Олексій Цибко (зліва) і Ремба у Смілянській автошколі
Ось що вони там побачили
– Ремба людина старшого покоління, життя його навчило деякої обережності у висловлюваннях, – знову втрутився Лев. – Я скажу, як є: міністерство оборони переполовинило список. Запчастини у наявності були, та вони їх просто повикидали зі списку і хлопці за власні кошти купували все це. Якби не смілянська самооборона, ми б звідси ще довго не виїхали. Машини були в жахливому стані – без коліс, деякі без кузовів, тож роботи було багато. Ми намагалися все відремонтувати по максимуму, бо на передовій запчастини не дістати. Та прикро навіть не це і не зажерливість військових бюрократів. Зогнилі шини на УАЗику були українського виробництва, а зараз ми поїдемо на війну з російськими найманцями на російській гумі. І це свіжі поставки… На жаль, не так багато тепер людей конкретною роботою по допомозі фронту займаються. Війна якось відсовується на другий план. От і ми сюди приїхали власним коштом. Ні командировочних, фактично, нам не дали, нічого. Добре хлопці місцеві допомогли, влада: поселили в готелі, у кафе „Едельвейс” безплатно харчуватися прилаштували, своє з дому приносили. Адже пішов уже третій місяць, як нам зарплату не дають…
Про конкретні справи смілян говорив і Андрій Бондаренко – керівник смілянської самооборони.
Лев, Олександр Нечуйвітер (заступник керівника смілянської самооборони) і її керівник Андрій Бондаренко (зліва направо) задоволені, що до дня Перемоги відремонтували техніку для фронту
– Ми з місцевими афганцями збираємо стару техніку в ТСОУ. 21 одиницю у смілянській автошколі знайшли, 10 – у Шполі. Потім передаємо її збройним силам. Стараємося. „Мєлочовка”, яку придбав Олексій Цибко для відновлення цих машин, обійшлася десь у 50 тисяч гривень”…, – розповідав Андрій, не виходячи з машини, бо не може ходити. Він пройшов Афган і повернувся неушкодженим. А в мирному житті, у Києві дістав важке кульове поранення…
– Розумієте, то вже, по суті, і не техніка була – брухт п’ятої категорії, – продовжував Бондаренко. – Силами наших самооборонівців і тих, що воюють на передовій, неможливе було зроблене можливим. Мене вразило, як цілеспрямовано над цим завданням працював саме Олексій Цибко, у якого, як у громадського активіста, і без того повно різної роботи. Але він їздив в автошколу, сам розібрався на місці що потрібно для відновлення машин і зробив зі свого боку усе можливе, аби якнайшвидше поставити їх на колеса. Наші хлопці готові приїхати й на передову і підремонтувати техніку там, якщо буде треба. До речі, ми не лише продуктами і запчастинами допомагаємо. Плануємо розмістити батальйон спецназу в Смілі в одному з вільних військових містечок. Уже є з цього приводу домовленість з заступником міністра оборони, теж нашим афганцем. Плануємо і створення військового шпиталю на базі медсанчастини №14, яку невдовзі можуть ліквідувати. Над цим зараз теж працює Олексій Цибко. А в Айдарі воює і наш смілянин Абар. Сьогодні доньку заміж віддає. Уже рік б’є ворога разом з сином Іллєю.
Олексій Цибко (справа) перед початком урочистого маршу з ветераном війни Борисом Пипко. Їм було про що поговорити…
Святкова колона рушила до меморіалу Слави. Замикала її колоритна група відновлених машин. Вони проїхали разом з усіма до парку, а тоді посигналили і рушили далі – на Дніпропетровськ, на схід, на війну. Добровольці везли не лише гарні спогади про Смілу і смілян, а й речі і продукти, які їм зібрали жителі мікрорайону Загребля. Молоді, гарні хлопці їхали воювати, щоб ми тут, оговтавшись від добрих справ і свят, проводили і далі мітинги, сперечалися, яка партія краща, підгортали картоплю, смітили по посадках на свята і розповідали один одному за чаркою, як треба правильно бити ворога…
Олександр ВІВЧАРИК,
Сміла
Фото автора
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису