У Черкасах відкрилася виставка народної ікони

Черкаський обласний художній музей до днів європейської спадщини в Україні сьогодні, 21 вересня, презентував виставку народної ікони Середньої Наддніпрянщини ХVІІІ – початку ХХ століття з колекції Заслуженого художника України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка Миколи Бабака.

Основною ідеєю заходу є відкриття і огляд закритих чи маловідомих пам’яток, щоб привернути увагу громади до їхньої історичної цінності, зауважують у художньому музеї.

Оскільки відкриття виставки відбулося 21 вересня, у День Різдва Пресвятої Богородиці, захід було освячено молитвою. Серед поважних гостей заходу були голова Черкаської облдержадміністрації Юрій Ткаченко, голова Черкаської облради Валентина Коваленко, ректор Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Олександр Черевко та ін.

Понад 20 років художник Микола Бабак збирав унікальну колекцію, подорожуючи селами і містечками Черкаської, Полтавської, Київської областей. Зібрання нараховує 500 шедеврів українського народного іконопису. Це особливе явище у контексті східної і, можливо, центральноєвропейської цивілізації. Його винятковість визначається численними перипетіями вітчизняної історії та надзвичайно складною структурою релігійної орієнтації.

Народна ікона Наддніпрянщини при збереженні візантійської композиційної схеми і суто технічних засобів містить чимало неповторно українських рис. Народні малярі вдавалися до трактування українських типажів у зображенні святих і з любов’ю вимальовували деталі переважно з українського побуту. Це не лише типи облич, візерунки, а й цілі постаті, групи, які ніби переносилися в ікону з навколишнього життя. Яскравим прикладом цього є найбільш поширені зображувані образи Христа Спасителя, Богородиці з дитям, Св. Миколая, Св. Варвари, Св. Юрія Змієборця, Св. Варлампія і Власа, Архістратига Михаїла, Св. Магдалини та ін. Ці твори культового призначення тяжіють до гармонії, симетрії, декоративності, архаїки.

Винятковістю української народної ікони є особливий образ орнаменту – етнічного начала в творі, суттєвою рисою якого є «празниковість» і своєрідна «неправильна» рукотворність. Це «живий» орнамент, далекий від класично-академічної застиглості і формальності. Однак наявність у ньому новітніх рис, кольорових та пластичних якостей, образних чинників роблять українську народну ікону співзвучною з пошуками і здобутками як художників-авангардистів 20-х років, так і сучасних художників-концептуалістів.

Виставка дає змогу по-новому поглянути на спільні витоки християнського образотворчого мистецтва в єдиному руслі розвитку європейської культури.

Ікони, вилучені із середовища селянських помешкань, де вони були складовими чинниками інтер’єрів, у стінах музею набувають нових якісних критеріїв: сакрально-релігійна символіка частково поступається місцем живописній і графічній образності.