Пам’ятна для міста подія відбулася 19 лютого. Холодного вітряного дня до будинку по вулиці Рєпіна, 43, у якому проживав Герой України, а зараз живе його матір Тетяна Григорівна, прибули активісти місцевої громадської організації Територія Гідності, священнослужителі, представники влади, учні школи №11, в якій навчався Юрій Пасхалін. Найменше було місцевих жителів.
На мітингу з приводу вшанування Героя виступив ініціатор встановлення пропам’ятної дошки, голова топонімічної комісії Смілянського міськвиконкому Анатолій Терещенко. У своєму слові він, зокрема, наголосив, що Небесна Сотня є тією рятівною мотузкою, котра витягає нас з багна минулого безчестя, радянщини і втрати національної пам’яті і гідності.
Голова наглядової ради ПАТ „ЛАВР” Олександр Лапін, котрий надав кошти на виготовлення дошки, зосередив свою увагу на тому, що наші герої захищають власну землю, а не гинуть за імперські інтереси. На його думку, ми тим відрізняємося від росіян, що вони покладаються на силу, а ми на наш український дух. Ми ніколи не раділи трагедіям у Росії, а вона вдарила нам у спину у найважчий час. От і Юрія Пасхаліна було вбито у спину. Можливо і представником „старшого брата”.
Усі виступаючі наголошували також на невмирущості подвигу земляка, на значенні його вчинку для виховання молодого покоління у дусі патріотизму. Усі дякували матері Героя за виховання достойного сина.
На заході прозвучали вірші, присвячені Пасхаліну. Священики трьох конфесій прочитали молебен і освятили пропам’ятну дошку.
Нагадаємо, Юрій Пасхалін, активіст Євромайдану, смілянин. Був вихованцем Школи олімпійського резерву в Харкові, займався штангою.
В останні роки проживав у Києві, де працював на приватному підприємстві. 18 лютого 2014 року вдень був на Майдані, а потім повернувся додому. Почувши по телевізору, що Майдан намагаються розігнати силою, а проти людей масово застосували вогнепальну зброю – знову вирушив на барикади.
Розстріляний автоматною чергою в спину 19 лютого 2014 року. Отримав три вогнепальні і пневматичне поранення. Зраненого Юрія занесли до пункту медичної допомоги, обладнаного на першому поверсі Будинку профспілок на Майдані Незалежності. Проте будівлю підпалили. Поранених майданівці намагалися евакуювати. Серед тих, кого встигли винести з палаючої будівлі, був і Юрій. „Швидка” перевезла його до 18-ї Київської лікарні та врятувати Пасхаліна не вдалося.
Похований він у селі Носачевому, де народився 18 січня 1984 року. Залишив у смутку матір, четверо братів і сестер, дружину й 7-річного сина.
Як бачимо, Юрій Пасхалін загинув у справжньому бою за волю. Якби його не вимушені були транспортувати з-за підпалу, у нього могли бути шанси на порятунок. Коли тіло перевозили на Черкащину, подушка в труні під головою Юрія стала червоною від крові. Тому рідні вважають, що було ще й четверте поранення – у потилицю або в шию.
4 квітня 2014 року у Смілянській загальноосвітній школі, де навчався майбутній Герой, встановили пропам’ятну дошку. Встановлена вона і на будинку в Києві за адресою: вулиця Севастопольська 7/13. До Київської міської ради внесено проект про перейменування вулиці Ілліча в Дарницькому районі міста Києва на вулицю Юрія Пасхаліна.
Звання Героя України (посмертно) із врученням ордена „Золота Зірка” наш земляк був удостоєний 21 листопада 2014 року. У червні 2015 року УПЦ КП нагородила його медаллю „За жертовність і любов до України”.
Отже, які можуть бути стосовно Юрія сумніви, чи підозри? Однак, жителі сусідніх будинків збирали підписи з протестом проти перейменування вулиці Рєпіна у вулицю Пасхаліна… Власники квартири на першому поверсі, на стіні якого встановили пропам’ятну дошку, напередодні протестували проти її встановлення. Мовляв, їм погрожували, що коли там буде дошка, то поб’ють вікна у квартирі. Протестували проти вшанування Героя і інші мешканці прилеглих будинків. Та й на самій урочистій події місцевих жителів майже не було.
Здається, що може бути ницішим, аніж протест проти вшанування пам’яті земляка, який загинув за свободу свого народу, за Батьківщину?! Але в даному випадку багато чого пояснює той факт, що це мікрорайон колишнього радіоприладного заводу. То було підприємство військово-промислового комплексу колишнього СРСР. Документи на працевлаштування на ньому затверджували у Москві. А що місцевим не дуже довіряли, то чимало фахівців, а також керівників, привезли з Росії. Тож тут завжди був відчутний спротив незалежницьким устремлінням українців. Саме тут найбільше підтримували тітушок, яких відправляли на Майдан у Києві. Тож недаремно з уст виступаючих на мітингу прозвучала і така думка, що, мовляв, он з вікон виглядають представники п’ятої колони…
Місцеві патріоти тут, як у прифронтовій зоні. Не дивно, що і пропам’ятну дошку повішали високо, подалі від вандалів…
Олександр ВІВЧАРИК,
Фото автора
реклама
Коментарі
при власти и на дерибане в украине все евреи а вы москва москва
Стрічка RSS коментарів цього запису