Переможець обласного конкурсу «Учитель року-2016» поділився секретами успіху

«Свою роботу треба любити і виконувати чесно», –тільки так можна досягти чогось у професійній кар’єрі, вважає Василь Отземко, вчитель Квітчанського навчально-виховного комплексу Корсунь-Шевченківського району. Що така громадянська позиція правильна, довела його нещодавня перемога у фінальному етапі обласного туру всеукраїнського конкурсу «Учитель року 2016». Василь Миколайович став не тільки кращим у номінації «Захист Вітчизни», але й виборов приз глядацьких симпатій. І тепер «пакує валізи» та хвилюється перед вирішальним, республіканським етапом конкурсу, адже захищатиме там честь області.

Хто ж він, а головне – який він, кращий учитель Черкащини? Про це пише «Нова Доба»

У Квітчанському НВК Василь Миколайович викладає історію і віднедавна новий предмет «Захист Вітчизни». «Родом я з с.Кірового нашого району. У школі любив історію, то ж закінчив історико-юридично-філософський факультет Черкаського національного університету. А оскільки вчився за цільовим направленням, з-поміж трьох запропонованих у відділі освіти шкіл вибрав Квітчанську. Дуже назва села сподобалась», – розповідає педагог.

А дітям і дорослим подобався вчитель – і тим сильнішими ставали симпатії, чим краще вони його пізнавали. Мова йде не лише про глибоке знання історії і здатність прищепити вихованцям любов і повагу до неї. Це йому вдається блискуче. Недарма ж одна з близнят-випускниць минулого року Марія Шпунтенко, у якої Василь Миколайович був ще й класним керівником, обрала історію своїм фахом, нині студентка університету ім. Драгоманова у Києві.

Квітки – батьківщина всесвітньо відомого композитора Кирила Стеценка, і вражений його долею та внеском в українську культуру, Василь Миколайович приймає рішення далі «розкопати» цю тему. Темою кандидатської дисертації обирає творчу та громадсько-політичну діяльність Кирила Григоровича Стеценка. Аспірантуру Черкаського національного університету закінчив, а захиститися не встиг – пішов в АТО. Але запевняє, що справу до кінця доведе. У планах ще побувати у Веприку, де композитор спочив і похований, доповнити дисертацію новими фактами і висновками, про які дізнався нещодавно.

Одним із завдань обласного етапу конкурсу «Вчитель року 2016» був захист персональної педагогічної ідеї. Її суть Василь Отземко формулює так: діти-випускники школи повинні розуміти, чим вони будуть займатися у житті. А реалізувати ідею, на його переконання, можливо лише за умови активної позашкільної діяльності з ними, бо це і є продовження процесу виховання особистості.

Квітчанські діти бачать перед собою приклад грамотного, розумного вчителя і громадянина з чіткою громадянською позицією. Проявилась вона нещодавно мужнім і відповідальним вчинком. «Події 2014 року сколихнули мені душу і свідомість. Після анексії Криму я зрозумів, наскільки у держави серйозна ситуація. Тому байдужим спостерігачем залишатися на зміг: у березні 2014 року пішов у військкомат і залишив свої дані як доброволець. А у травні одержав повістку і в складі Черкаського 14 окремого мотопіхотного батальйону потрапив у зону АТО. Командиром відділення служив у районі Волновахи. Повернувся додому рівно через 13 місяців. Маю відзнаку командира батальйону», – зазначив Василь Миколайович.

Про пережите за ті 13 місяців воліє не згадувати: «Як бачите, все обійшлося, повернувся цілим». Але камуфляжна форма вчителя викликала у школярів захват і повагу в очах. І він делікатно, без пафосу у словах, розповідає їм, як важливо бути готовим захистити свою батьківщину. Не героїзмом і патріотизмом на словах, а конкретними необхідними навичками. От і під час майстер-класу на обласному конкурсі демонстрував, як формує навички до самозбереження – прийоми захисту від холодної зброї. До речі, кращою на конкурсі виявилась і його розробка уроку на тему «Дії солдата в бою», адже була підкріплена власним бойовим досвідом.

Василь Миколайович зумів вразити журі та глядачів конкурсу й оригінальністю своєї «візитки». У цікавій формі представив себе як учителя, сформулювавши професійне кредо: любити роботу і чесно виконувати її. Це було настільки переконливо, що приз глядацьких симпатій йому присудили одностайно.

Я вперше побачила Василя Миколайовича не біля шкільної дошки, а на сцені сільського будинку культури. Шквалом оплесків нагородили глядачі ніжний вальс у талановитому і натхненному виконанні вчителя та Жанни Лисенко, керівника сільського танцювального клубу «Фієста». «Ми з Жанною познайомились у дитячому санаторії «Україна», де працювали вихователями своїх груп. Вона – надзвичайно творча особистість, діти до неї просто прикипають. І мені передала захоплення класичними танцями, навчила танцювати». Наступним у програмі концерту був виступ чоловічого ансамблю «Явори» – і тут в ряду стояв Василь Миколайович. «Це вплив моїх друзів – директора будинку культури Станіслава Шпунтенка та керівника ансамблю Володимира Косенка. Вони переконали мене, що можу співати, а як відмовиш друзям?» Саме ці друзі підтримували Василя Миколайовича під час служби в АТО і морально, і матеріально: телефонували, готували посилки, а клуб «Фієста» навіть влаштовував благодійні концерти, кошти від яких відправляли воїнам на Схід.

Василя Миколайовича мені вдалося «виловити» в дитячо-юнацькій спортивній школі. Сюди він приїжджає на вихідних займатися на тренажерах, а приклад здорового способу життя і занять спортом показує молоді на сільському стадіоні у складі футбольної команди та у спортзалі будинку культури. Відмінна фізична форма вчителя – найкращий приклад для його учнів.

У свої 32 роки Василь Отземко встиг вписати у біографію чимало яскравих абзаців. По секрету скажу, що не вистачило часу тільки одружитися, але він запевняє, що все попереду. Він живе з переконанням, що реалізувати себе людина може будь-де, навіть у невеликому селі. Важливо тільки працювати