Черкащанам показали фільм про Нескореного

Показ фільму про Головнокомандувача УПА Романа Шухевича «Нескорений», влаштований в черкаському кінотеатрі «Україна» цивільним корпусом «Азов», зібрав 30 червня кілька сотень глядачів.

Із зворушливим вступним словом до глядачів звернувся член обласної організації Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих Микола Цимбал, який особисто знайомий із сином Головнокомандувача народним депутатом України Юрієм Шухевичем. І він, і голова обласного осередку ЦК «Азов» Дмитро Кухарчук, закликали теперішніх українців мати в серці образ незламного командира, який не схилявся ані перед ворогом, ані перед владою чи політиками.

Цікавим доповненням до фільму стала інформація черкаського журналіста Андрія Кравця, який розповів про подальшу долю одної з героїнь фільму – Галини Дідик, референта Романа Шухевича. Після 25 років тюрми і таборів вона останні роки життя прожила у Христинівці на Черкащині.

– У Христинівці тета (тітка) Галя жила в будиночку на вулиці Щорса, 3, – процитував Андрій Кравець у своїй статті в «Козацькому краї» жительку тернопільських Бережан Євгенію Васьків, онуку сестри Галини Дидик. – Мала невеличкий город, буквально сотку-дві – з того й жила. Іноді пишуть, що вона працювала в місцевому дитсадку, але це неправда, їй ніхто не давав змоги працевлаштуватися. Якось тільки змогла сезон попрацювати в радгоспі на збиранні помідорів… Дуже любила квіти – вони завжди цвіли біля її хатинки. А ще – книги. Їх мала дуже багато. Завжди пам’ятатиму тету Галю – вона допомогла мені як ніхто інший. Мого нареченого батьки готували до служби в КДБ, а зі мною забороняли зустрічатися, бо я – з «бандерівської» родини. А вона допомогла своїми розмовами зрозуміти – кохання вище всього, воно все здолає. Так і вийшло в нас, тільки чоловіка вже, звичайно, на роботу в КДБ не взяли…

На той час неподалік жила Надія Суровцева, яка колись працювала в уряді УНР та Директорії Симона Петлюри, а після радянських таборів оселилася під наглядом КДБ в рідній Умані. Галина Дидик приїздила до неї гостювати із сусідньої Христинівки. А ще, згадавши, як в молодості ризиковано перетинала окуповану Україну разом з Романом Шухевичем, їздила аж до Нальчика в Кабардино-Балкарії. Тут жила родина сина Шухевича – Юрія, якраз засудженого втретє до таборів. Галина Дидик допомагала дружині Юрія, бавила внуків командарма Шухевича…

1979 року її викликали до Христинівського відділку КДБ. Попередили, що їм відомо про те, що до неї в гості приїздили ще дві колишні зв’язкові Шухевича – Катерина Зарицька й Одарка Гусяк. Пропонували зробити «заяву-каяття», назвавши УПА і Шухевича бандитами. Натомість гарантували пенсію і можливість переїхати на Тернопільщину. 67-річна жінка гордо відмовилася… Вночі їй побили вікна в хаті. Записка, прив’язана до однієї з кинутих каменюк, була списана лайкою, єдиним нормальним словом серед написаного було «бандерівка»… Того ж 1979-го року Галина Дидик померла від інфаркту в Христинівській лікарні. До Бережан на Тернопільщині таки повернулася – але в труні. Рідні похоронили її швидко, тим самим випередивши КДБ, який навряд чи дозволив би це.