Максимкові три роки, але свою бабусю він бачить зрідка: на дні народження своє і батьків і ще на деякі свята. Зрештою, і бабусею маму своєї мами він не називає. Бо та наказала йому звертатися до неї так, як її звуть – Ніна Андріївна. Для Максимка Ніна Андріївна близька батькам людина, котра інколи з’являється в їхній оселі й приносить йому іграшки. Для чого ще потрібна ця жінка і взагалі, для чого існують бабусі, він ще достеменно не розібрався, пише обласна газета «Нова Доба».  – Як мама не відмовляла, я вийшла заміж у 18 років за Сергія, який старший на 8 років, — ділиться спогадами донька Ніни Андріївни Оксана. — Він на той час уже працював після закінчення університету на фірмі в Черкасах, непогано заробляв, мав машину. Мама ж вважала, що спочатку я маю вступити до якогось вишу, вивчитися і не повторювати її помилок…

Ніна Андріївна теж вийшла заміж у 18 років. Доню народила у 20. Чоловік був військовий, і невдовзі його перевели служити до Росії. Тож свою дитину вона ростила й виховувала сама.
— Дочка дуже хотіла бути самостійною – хай буде,  — розповідає пані Ніна, яка саме приїхала за якимись речами з Києва до Сміли. — Я їй і її дитині не нянька й бабусею себе не вважаю. Сама ще дітей можу мати. У мене теж є своє власне життя. І воно цікаве, а часу на все не вистачає.
Варто підкреслити, що Ніна Андріївна дуже ефектна жінка. Їй 43 роки, та більше 35 не даси. Вона спортивна, струнка, гарно вбрана й сучасна. А ще пані Ніна наполеглива й цілеспрямована. Коли чоловік пішов до іншої, вона сумувала недовго.  Зараз здебільшого живе, як каже, у друга в Києві, підробляє репетиторством у дітей скоробагатьків. І має попит.
– Грошей мені вистачає, як і дитячих шмарклів, – каже пані Ніна. – Я не можу кинути отак усе й доглядати в Смілі онука. У мене насичене життя: робота, виставки, театри, басейн, поїздки за кордон… Усього цього я в юності була позбавлена. А в дітей ще все попереду.
– Я розумію маму, вона ще молода, приваблива жінка, та все ж трохи образливо, – зітхає Оксана. – Хоч би до року мені допомогла. Та й зараз могла б більше приділити уваги Максимкові, приміром, узяти його за руку й піти в парк. Іграшок у нього й так вистачає. А їй все ніколи. То з Києва, то з Єгипту, то з Туреччини зі своїм другом вітання шле… Я сама виростала без бабусі й дідуся. Так заздрила тим, у кого вони є. А тепер он і Максимко заздрить. Чоловік – пізня дитина, його батьки вже померли. Цікаво, що він мою маму захищає, каже, що їй зовсім не личить роль бабусі. І сам весь час на роботі в Черкасах. По суті, тільки ночувати приїздить. Грошей нам вистачає, жити є де – мама хату своїх батьків віддала. Та, скажу чесно, нам з Максимком буває так одиноко… Мені б дуже хотілося, щоб йому, як його одноліткам, бабуся почитала казку, відповіла на тисячу чому, поцілувала маківку. Однак… Може, то я винувата – рано заміж вийшла? Але Сергій, коли дома, такий уважний. Хоче, щоб я далі вчитися пішла, як Максимко підросте. Я бачу, він мене й сина дуже любить. От тільки роботи в нього багато.
Ми розмовляли, аж тут зайшла сусідка позичити граблі, бо зламався держак. Поки вони ходили, Максимко підбіг до мене й запитав серйозно: „А ви не знаєте, де можна позичити бабусю? А то он у сусідки Тані бабуся разом із ними живе. І Таня її любить. А Ніна Андріївна далеко, і я не знаю, чи люблю її, чи ні”…
Чесно кажучи, я не знав що відповісти…

реклама