– З’явилась у мене думка, – розповідає директор Катеринопільського краєзнавчого музею Галина Снігур, – упорядкувати місце в Кайтанівці, де було язичницьке святилище – кам’яний бик. Шкода, тільки що тому бику добрі люди голову відбили, бо їм, бачте, не було чим піч домурувати. (Так місцеві кажуть.) Але, думаю, територія там особлива. Святилища робили у спеціальних місцях – місцях сили. Уже й меценат є готовий нам допомогти – Валерій Безкоровайний. Місцева влада теж цей задум підтримує. Тож, якщо все вдасться, у нас з’явиться чудова туристична перлина.
Валерій Борисович усерйоз стурбований станом пам’ятки.
– Того бика треба негайно рятувати, адже кілька років тому до нього добралися чорні археологи, повиривали там такі ями, що жах. Золото шукали. Але на той час, коли споруджували святилище, виробів із золота ще не було. Тільки шкоди наробили.
Кайтанівці переконували, що самотужки, без їх допомоги, пам’ятку знайти неможливо, бо вона десь у чагарниках, під лісом. Втім, відірватися від повсякденних клопотів, щоб показати її, вони теж не поспішали. Та й можна зрозуміти – літо, городи! Відтак, ми вирушили на пошуки, покладаючись на свої сили. Вправо – вліво, дорогами, городами, через кладку до копанок, попід ліс. Ходили довго. Але окрім чорного маленького бичечка з одного боку копанок і коричневого, що пасся біля мами, з іншого – ніяких більше биків не знайшли. Довелося звертатися за допомогою. І от врешті – місцеві змилосердились: не тільки провели до пам’ятки, але й відвезли до сільського старожила Миколи Адаменка, щоб розповів про неї.
– Від того бика колись було тільки спину видко. Один дід підговорив хлопчиків, що корови пасли, що там золото. Тож вони його розкопали. А дід тоді одбив бику голову собі на грубу. Там ще коло нього жертовна чаша лежить, теж відбита. Я його вже без голови бачив, – каже Адаменко.
Бик і справді у жалюгідном
у стані. Навколо вириті катакомби, одна з яких метрів 3 глибиною. На дні – величезна чорна жаба. Місцеві жартують, що теж чарівна, казкова.
Збоку ями видно древній підмурівок. Кругом бур’яни. Поруч – корів випасають.
– Нам говорили, що це трипільський бик, десь 5-те тисячоліття до нашої ери, – розповів один із провідників.
Така теорія не суперечить і сучасним дослідженням. Зокрема, доктор філософських наук Галина Лозко у праці "Якою була віра трипільців? " зауважує, що вони вірили у Велику Богиню-Матір, Богиню-Діву, а також у Бога-Батька, представленого у формі Бика (Тура) та в Змія-Дракона.
Тим часом, Василь Яковенко – відомий катеринопільський історик, краєзнавець – вважає, що кайтанівський бик древніший від трипільської культури.
– За версією археологів, ця пам’ятка датується десь 8-7 тисячоліттям до нашої ери. Вони охарактеризували її як культове святилище. Порода – піщаник. Востаннє науковці вивчали її в середині 90-х XX сторіччя. А от копачі скарбів попрацювали тут у 2008. Що вони знайшли чи не знайшли, залишається загадкою. Думаю, над биком була арка подібна храму, тому й збереглися залишки підмурівку. Людські жертви тут не приносили. Найвірогідніше – телят і ягнят, як у Біблії. На голові у бика була виварка з маслом, у якій горів священний вогонь. Такі величні споруди абиде не будували. Можливо тут було якесь велике поселення а, можливо, навіть, столиця древніх аріїв.
Варто сказати, що справжніх диких биків, турів, у природі не залишилось. Це були гігантські дуже сильні тварини. Дорослий бик сягав 2 метрів заввишки і важив понад 1200 кілограмів. Тож не дивно, що вони могли стати для давніх людей предметом культу, символом сили, плодючості й могутності. Остання туриця загинула від хвороби у 1627 році. На сьогоднішній день найбільш схожі на турів – іспанські торо та угорські сірі буйволи, що живуть у заповіднику Хортобадь.
Схожі пам’ятки знайдено в Іспанії. На півшляху від Мадрида до Авіли стоять кам’яні бики Гісандо. Однак вони значно молодші від кайтанівського. Учені кажуть, що їм не більше 2 тисяч років. Загалом в центрі Іберійського півострова, на півночі Португалії та Галісії можна знайти до 400 кам’яних биків, вік яких датують 4-1 століттями до нашої ери. Їх часто називають також кабанами (веррако) або ведмедями, спорудження приписують древнім кельтам (кельтиберам, веттонам).
Сподіваємось, найдревніша пам’ятка Катеринопільщини незабаром відродиться і стане доступною для туристів.
Тетяна Івашкевич
реклама
