Цілком погоджуюся з невідомим мені автором. Бо знаю пана Лева ще з початку 90-х. Тоді я був молодим журналістом у провінції, який уважно слухав передачі обласного радіо, вчився у старших колег. Особливо мені подобалися чіткі, зрозумілі, інформаційно насичені матеріали Лева Хмельковського. Він ніколи не нав’язував свою думку з приводу тієї чи іншої події, але подавав матеріали так, що я не сумнівався: цей журналіст є не тільки професіоналом, а й патріотом України. Мабуть, подібне відчули і недоброзичливці, бо якось на радіо прозвучала і несправедлива, як на мене, критика на його адресу. Обурений, написав до редакції листа на підтримку колеги. Пан Лев подякував. Так і зав’язалося наше знайомство.
А 1996 року Лев Хмельковський виїхав з дружиною на проживання до США. Отримав диверсифікаційну візу через участь у лотереї „Грін Кард”. Пам’ятаю його, трохи розгубленого, в оселі у Черкасах, що вже мала вигляд покинутого гнізда. Я побажав йому успіхів за океаном, хоча, в думках уже змирився з тим, що український журналіст Лев Хмельковський залишився тут, а в Америку приїде робітник чи доглядальник емігрант-Хмельковський. На щастя, помилився. Невдовзі до мене написав журналіст найстарішої україномовної газети світу „Свобода” (до речі, цьогоріч їй виповнюється 125 років), той же пан Лев. Так само приязний, веселий, занурений з головою в роботу він запропонував дописувати до видання, в якому працює. З того часу і налагодилася моя співпраця з часописом „Свобода”. Пишаюся цим, адже до газети свого часу дописували такі титани українського слова, як Іван Франко, Володимир Гнатюк, Богдан Лепкий та інші. Бо „Свобода” від самого початку стояла на українських національних позиціях, широко висвітлювала і висвітлює українське життя на еміграції і в Україні.
А Лев Хмельковський продовжував вражати. Він став одним з редакторів цього шанованого українцями світу видання. І без перебільшення завдяки йому газета осучаснилася, інформації дописувачів стали стислішими і майстернішими, бо за ними проглядала рука майстра. Відверто скажу, і я вчився у Лева Хмельковського вмінню подати інформаційний матеріал так, щоби він був невеликий, але влучний.
Більше того, непосидючий і енергійний Лев Хмельковський повернувся й до свого улюбленого радіо. В Україні набула популярності християнська щотижнева радіопрограма „Відвертість”, де у розмові двох ведучих – богослова і журналіста – розглядалися різні питання Святого Писання – Старого і Нового Заповіту – з урахуванням повсякденних зацікавлень і потреб слухачів. Журналістом був Хмельковський. На жаль, з 1 січня 2018 року радіопрограма з незрозумілих і незалежних від нього причин перестала виходити в ефір.
Пан Лев – дуже цікава і глибока людина. На перший погляд – це веселий, енергійний, жартівливий чоловік, з яким приємно спілкуватися і якого сприймаєш ледь не за рівного тобі. Але потім розумієш: він вищий за тебе, хоч і невеликий на зріст. До нього ще рости і рости: до його досвіду, фаховості, знань, знайомств, які накопичувалися десятиліттями… Приміром, лише нещодавно я дізнався, що він добре знав удову вбитого під Москвою відомого християнського просвітителя о. Олександра Меня – видатного служителя православної церкви, блискучого літератора і проповідника, який став учителем мільйонів християн, – Наталію Григоренко. А вона запропонувала йому перекласти українською мовою твори о. Олександра, рід якого походив з України, з Харкова. Сама Наталя з Кобеляків на Полтавщині… Таким чином у львівському католицькому(!) видавництві „Свічадо”, директор якого Богдан Трояновський теж визнав такі видання потрібними, вийшли друком книжки о. Меня „Син Людський” (кілька видань), „Перші апостоли”, „Світло в пітьмі сяє”. Їх прихильно зустріли в Україні.
А ще Лев Хмельковський був знайомий з нашим видатним поетом Василем Симоненком, свого часу підтримував контакти з літераторами та журналістами Польщі‚ які увійшли до „Солідарності”. Разом з ними підготував і видав у Польщі збірки українських поетів та графіків‚ яких не публікували в СРСР…
А ще він має здатність втрапляти у всілякі пригоди. З яких потім сам і кепкує. Наприклад, якось за часів СРСР розповів у газеті про селище Ульянівка під Ленінградом. Бо виявив, що у ньому в 1905-1906 роках жив у своєї старшої сестри Ганни Єлізарової Володимир Ленін з дружиною Надією Крупською. Щоправда, тоді воно називалося Саблине. Після появи статті у Хмельковського почалися проблеми. Бо виявилося, що селища Ульянівки не було в числі населених пунктів, дозволених у розповідях про Ульянова-Леніна. Він ненароком порушив цензурну заборону, причиною якої була та обставина, що „вождь пролетаріату” (звісно, людина дуже скромного життя) не міг мати свояка з великою садибою біля столиці імперії. Там він міг жити лише в курені…
Життя Лева Хмельковського настільки цікаве, що про нього можна писати книжки. Однак робити цього не треба, бо він сам про свої пригоди і зустрічі написав уже не одну книжку. Я знав, що пан Лев має талант журналіста, дар спілкування з людьми, що він добра і чуйна людина. Та згодом дізнався і про його дар письменника. Пише він переважно в жанрі популярної тепер усної історії. Хто ще не читав його твори, такі як „Без матері”, „Сумна комедія”, „Незабутній СРСР”, „12 років біля науки”, „Америка: українські зустрічі”, „Тернисті стежки до Америки”, пропоную знайти їх і прочитати. Отримаєте неабияке задоволення.
Лев Хмельковський написав також цілий ряд актуальних публіцистично-документальних книг: „1937”, „Чорна хмара над Україною”, „136 призвідців Голодомору”…
Творча людина притягує до себе інших творчих людей, народжує їх. 2017 року Хмельковський видав щоденник покійної дружини Олександри (Лесі) – в дівоцтві Добровольської – „Хочется обнять весь мир”. Це цікаве, яскраве свідчення минулої епохи, з якого добре видно, як важко було виживати в СРСР в умовах будівництва „щасливого” майбутнього.
Видав Пан Лев і щоденник свого сина Фелікса „Дневник лейтенанта”. Його той вів, коли служив на Тихоокеанському флоті інженером-механіком. Після розпаду СРСР він працював у місії допомоги переслідуваній церкві „Голос мученика” Ричарда Вурмбранда‚ заснував видавництво „Стефанус”‚ був гарним фотомайстром, автором фотоальбому „Ті дні на Майдані” про Помаранчеву революцію. На жаль, важка хвороба вкоротила йому віку 2013 року.
Старший син Андрій – інженер з електроніки. Та його діти дуже люблять літати…
31 травня цього року Лев Хмельковський репрезентував у Черкасах, у прес-центрі видання „Нова Доба” свою нову книжку „Українські літаки над Азербайджаном”. У ній ми знову бачимо Радянський Союз іронічними очима автора. Недарма в книзі „Незабутній СРСР” він написав: реалії забуваються, а їх варто зберегти для нових поколінь, як зберігаємо старі листівки, марки часописи… Усі ми, хто жив в СРСР, хворі минулим.
Минуле Лева Хмельковського характерне для тих, хто народився в страшні 1930-ті роки, і, водночас, цікаве, неординарне. Побачив світ він у Полонному, що на Хмельниччині, 1937 року. Після того як наприкінці війни його матір Валентину Ченцову засудили до 10 років за вірш про Україну, виховувався в дитячих будинках. Згодом навчався в Кам’янці-Подільському в сільськогосподарському технікумі. Закінчив його з відзнакою. Навчався і в 159-й Військовій школі авіамеханіків стратегічної авіації, служив в армії старшим механіком літаків. У 1959–1965 роках працював механіком літака Ан-2 в Черкасах‚ куди після сталінських таборів приїхала його мати. „Там у портовому ресторані мила посуд наша родичка Настасія Іванівна, вдова дідового брата Олімпія, розстріляного більшовиками в 1938 році. Вона нас прихистила. Мати перебивалася випадковими заробітками, тому що на вчительську посаду її не брали”, – згадував пізніше Лев Хмельковський.
Згодом він, механік літаків, почав друкуватися в пресі‚ зокрема у газеті „Молодь Черкащини”. А 1965 року перейшов працювати в газету „Черкаська правда”. У 1974 році був звільнений з роботи і виключений з КПРС за ідеологічну несумісність зі службовими обов’язками… 12 років трудився в науково-дослідному інституті у тих же Черкасах‚ де створив галузевий прес-центр хімічної промисловості союзного значення. 1986 року йому вдалося влаштуватися на посаду головного редактора радіомовлення Черкаського обласного радіо, яке він перетворив на демократичну трибуну. У вересні 1996 року виїхав з дружиною до США.
Як бачимо, коли твоє покликання Слово, ти його не оминеш, які б перепони не були на твоєму шляху. Лев Хмельковсткий став журналістом і письменником, хоча життя вело його на інші стежки. Але він не зрадив своєму покликанню. У передмові до своєї останньої книжки він написав: „…Поволі закінчується моє життя – мені вже виповнилося 80 років. Усе життя складалося з окремих частин-періодів і про них я написав і видав кілька книжок. Не про себе, а про обставини, у яких те життя минало”.
Та чомусь мені віриться, що частинки-життя у нього ще будуть і будуть, і ми ще прочитаємо про них, як не раз зустрінемося з Журналістом Левом Хмельковським.
Перший заступник Голови Верховної Ради України Ірина Геращенко написала якось у Фейсбуці після відвідування США:
– Зустріла випадково в Америці Лева Хмельковського, багаторічного головного редактора черкаського обласного радіо. 25, точніше, 26 років тому ганяв нас там як сидорових кіз. Я навіть плакала від тих строгостей кілька разів. Вимагав швидкої реакції, чистої мови, точного фактажу, цікавих текстів, новин, а не роздумів, простих людей, а не тільки чиновників. Згадую ту науку з вдячністю.
Ту науку із вдячністю згадують багато журналістів, у тому числі і я. Якби не підтримка пана Лева і його слушні поради, хтозна чи видав би наприкінці минулого року і свої непрості спогади під назвою „Подорож у каторжні місця”…
– Лев Хмельковський уміє презентувати Батьківщину, вписуватися у суспільство і своїм професіоналізмом просувати вперед важливі теми, – сказав якось черкаський професор й історик Анатолій Чабан. І це цілковита правда.
Зараз Лев Хмельковський живе в „Українському селі” (США, штат Нью-Джерзі), працює за покликанням, спілкується з сусідами, годує різних диких тварин, які вже пізнають його здалеку, і таки виношує нові плани. Тому й вірю: ми ще матимемо нагоду прочитати щось нове і цікаве від майстра слова і чудової людини, Журналіста Лева Костянтиновича Хмельковського.
Олександр ВІВЧАРИК,
Фото автора
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису