Однак, незважаючи на ці заходи, українці досі стороняться людей, які живуть із ВІЛ. Ми опитали 200 черкасців, аби виявити, як вони ставляться до ВІЛ-позитивних людей. Результати, наведені нижче, неоднозначні.
1. Ви поцілували б ВІЛ-позитивну людину протилежної статі?
- Так, це ж не передається, - відповідає Світлана Неділя. – Це звичайна людина, яка просто має захворювання.
Довідка (консультант – Анна, оператор «Національної лінії Телефону довіри з проблем ВІЛ/СНІД»): ВІЛ справді не передається через поцілунки. Для того, аби захворіти на ВІЛ/СНІД через слину, потрібно не менше шести її літрів.
Статистика опитування: Із 200 опитаних людей 76% відповіли, що поцілували б. 24% сказали, що не готові зробити це.
2. Ви готові підтримати ВІЛ-позитивну людину, обійнявши її, яка привселюдно у цьому зізналася?
- Я готова обійняти ВІЛ-інфіковану людину. І щоб підтримати, і щоб показати іншим, що це не страшно, - коментує Катерина Захарченко. - Таких людей не потрібно уникати. Їх варто підтримувати, аби вони не почували себе самотніми.
Статистика опитування: Із 200 опитаних людей 88% готові таким чином підтримати «позитивну» людину. 10% не обійняли б точно, ще 2% вагаються.
3. Ви плавали б у тому ж басейні, що й ВІЛ-позитивні люди?
- Ні. Якщо і в неї, і в мене є якісь рани на тілі? Я не зробив би цього, - відповідає Артем Захарченко. – Я підтримую активну соціальну позицію інфікованих і їх бажання жити далі, незважаючи ні на що. Але на такий ризик як плавання в тому ж басейні, що і вони, не готовий.
Довідка (консультант – Анна, оператор «Національної лінії Телефону довіри з проблем ВІЛ/СНІД»): ВІЛ не передається у таких місцях як басейн. Хлор, який додають у воду, для інфекції згубний.
Статистика опитування: 61% опитуваних людей відповіли, що басейн відвідували б. Однак 39% категорично відмовилися відвідувати його.
4. Ви відвідували б ресторан, знаючи, що шеф-кухар або його помічник – інфікований або хворий на СНІД?
- Ні. Я готовий підтримувати, допомагати «позитивним», плавати з ними в одному басейні. Але ризик отримати травму на кухні занадто великий. Тому заклади харчування, у яких працюють такі люди, я не відвідував би, - пояснює Валерій Оніщенко.
Довідка (консультант – Анна, оператор «Національної лінії Телефону довіри з проблем ВІЛ/СНІД»): навіть якщо певна кількість крові інфікованого потрапить у їжу, скуштувавши її, ви не заразитеся. Вірус у зовнішньому середовищі не існує довше 2-3 хвилин.
Статистика опитування: 52% людей відповіли, що відвідували б цей заклад харчування. 48% опитуваних відповіли «ні».
5. Ви випили б із тієї ж чашки, з якої до Вас пив інфікований?
- Ні. Підтримав би, поцілував протилежної статі «позитивну», плавав у басейні, але точно не пішов би у ресторан, в якому працюють інфіковані, або не пив би із тієї чашки, - коментує Олександр Ткач.
Довідка (консультант – Анна, оператор «Нацлінії Телефону довіри з проблем ВІЛ/СНІД»): неможливо заразитися ВІЛ через столові предмети. Тому абсолютно безпечно їсти та пити з одного й того ж посуду, що й інфікований.
Статистика опитування: Із 200 опитаних людей 63% відповіли, що випили б. 37% відмовилися б від цього.
За останніми даними Центру Громадського здоров’я МОЗ України, у Черкасах станом на 2018 рік зареєстровано та перебуває під диспансерним наглядом 3702 інфіковані особи. Проте, за словами Анни, оператора «Нацлінії Телефону довіри з проблем ВІЛ/СНІД», близько 2-3% населення навіть не підозрюють про свій статус.
Черкасець Анатолій дізнався про свій ВІЛ-позитивний статус два роки тому. За його словами, спосіб життя, який він вів, абсолютно логічно привів до такого «фіналу».
- Я дізнався про те, що інфікований, абсолютно випадково. Вирішив підтримати друга і тому зробив тест разом із ним. Статус товариша – негативний. Мій – позитивний. Я був шокований і перший час не міг у це повірити. У той момент життя руйнувалося на очах. Я не відчував підтримки і будь-який випад (навіть дружній) інтерпретував як образу. Було дуже складно.
Однак довго тримати друзів та рідних у незнанні він не міг. Анатолій тривалий час займався альпінізмом та дайвінгом. Товариші планували двомісячну відпустку у Таїланд, де планувалося занурення на велику глибину.
- Будь-яке занурення чи підйом на гору – це ризик отримати травму. Ми завжди допомагали один одному, багато разів робили перев’язки поранень. Колись навіть довелося висмоктувати з ноги товариша кров разом зі зміїною отрутою, - ділиться Анатолій. - Тобто будь-що піде не за планом – і я можу зруйнувати життя ще двох людей. Тому я відмовився від поїздки.
Богдан і Микола не зрозуміли рішення друга і будь-яким чином намагалися його умовити поїхати у довгоочікувану подорож.
- Одного разу я просто не витримав і все їм розповів. Чекав і був готовий до того, що вони не зможуть продовжувати спілкування далі. Однак хлопці не лише підтримали, але й ледь не образилися на те, що я від них приховував цю хворобу. Вони їздили разом зі мною на обстеження, читали статті в інтернет-мережі про шляхи зараження вірусом. Просто були поряд постійно, але водночас ніяк не змінювали свого ставлення до мене, - розповідає Анатолій. – Хлопці під час подорожей могли їсти зі мною з однієї тарілки, плавали у тих самих басейнах, що і я. Жодного упередженого ставлення до себе я ніколи не помічав.
Неприязнь до свого статусу Анатолій уперше зустрів у Першій міській лікарні, де робив обстеження:
- Мені мали робити аналіз крові. Коли я повідомив про свій статус (це вимагають у лікарнях), медсестра пішла з кабінету із переляканими очима. Прийшла на її місце інша і при мені надягла три пари резинових рукавичок зі словами «приходять усякі». Тоді вперше було соромно за самого себе, хоч я і розумів, що такої поведінки не має бути у жодному випадку, тим більше - зі сторони медперсоналу.
Про цей інцидент Анатолій раніше не розповідав. Каже, що абсолютно розуміє такий страх потенційної загрози своєму життю. Але навіщо казати щось на кшталт «приходять усякі» - загадка для нього і донині.
- Головне для мене – що друзі та рідні нормально сприйняли цю новину. Те, що вони поряд кожного дня – уже щастя. Мені приємно що вони не змінили ставлення до мене, що в їх очах я залишився таким, яким і був раніше, - доповнює Анатолій.
Психолог Анатолій Кулик багато років працює із ВІЛ-позитивними людьми. Наголошує, що вони нічим не відрізняються від звичайних, не інфікованих. Проте багато хто з їх оточення часто це перестає помічати:
- Дізнаючись про новий «статус» їхніх знайомих, люди намагаються відштовхнути не члена родини чи давнього товариша, а хворобу. Хоча найбільше «позитивні» люди потребують того, щоб ставлення до них не змінювалося.
Анатолій Кулик радить виокремити декілька правил поведінки із ВІЛ-позитивними людьми. Наприклад, більше говоріть про ВІЛ/СНІД. Важливо, аби люди розуміли, що це не буде причиною, через яку ви їх відштовхнете. Ваші слова на підтримку інфікованих людей – психологічний гарант того, що ви будете поряд, якщо з ними це трапиться.
По-друге, важливо не змінювати свого ставлення до інфікованої людини. Не потрібно занадто опікати або ж навпаки уникати контактів. Проаналізуйте, скільки було випадків, коли ви наносили собі відкриту травму (пошкодження шкірного покрову). Не потрібно через страх налаштовувати себе, що такий випадок обов’язково станеться поряд із інфікованим.
По-третє, зважайте на те, що тепер «позитивна» людина відчуватиме жадобу до життя. Інколи витрачені декілька хвилин можуть ввести її у стан депресії. Хорошим методом збереження часу буде так звана «карта планів». Зробити її просто: на ватмані розкресліть квадратики, а у них впишіть разом із інфікованим усі бажання та ідеї, які він хоче втілити в життя. Після того, як план із квадрата буде виконано, зафарбуйте його зеленим кольором. Це може подарувати «позитивному» почуття щастя.
Анна, оператор «Національної лінії Телефону довіри з проблем ВІЛ/СНІД», радить ходити на обстеження разом із інфікованою людиною. Це буде не лише моральною підтримкою, але й доведе ваше «визнання». Адже головне, що ви можете зробити для «позитивного» - це бути поряд тоді, коли він цього потребує.
Аліна Євич
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису