Про це пишуть «Вісті Черкащини» .
«Тут таке робиться вдосвіта, вам не передати. Ганяють, мов навіжені. Земля двигтить, посуд б’ється. З чотирьох ранку в нас ніхто не спить. Це просто неможливо. На обмеження швидкості ніхто не зважає. Скільки вже тут собак та котів передушили, не злічити. Хати лізуть по швах. Веранди відколюються. Дехто ремонтував-ремонтував, та й розібрав, зробили ганок. У мене вже двічі погріб обвалювався, який стоїть за три метри від дороги», − розповів Дмитро Ратушний.
Чоловік провів нам екскурсію вулицею. На всіх хатах, поміж яких багато нових, по кутках тріщини. Де більші, де менші. На одній споруді стіна повністю розкололася й роз’їхалася. Доходимо до обійстя Петра Побережного. Зі сторони траси будинок захищають здоровенні бетонні стовпи. Однак і вони не рятують. Житло 1985-го року має глибокі тріщини над вікном.
Нас зустрічають усім сімейством. Люди у відчаї. З болем показують на тріщини в стінах. Ремонтували не раз. Але ремонту вистачає ненадовго.
«Така вібрація. Все в хаті тремтить. Скільки разів я тут усе латав! І зараз би зробив, так не можу. Недавно переніс операцію в Інституті Амосова. Де шукати правди, не знаємо. Щодня тут, мов зона бойових дій. Так триває десь років три, відтоді, як занадились нашою вулицею їздити великоваговики. Раніше в нас жодних проблем з хатами не було», − розповідає Побережний.
«До нас як приїхала тітка з Іловайська, − втручається жінка, − то вона, поки звикла, довгий час вискакувала з хати, бо думала, що почався артобстріл».
За підрахунками місцевих жителів, тут курсують машини вантажем до 75 тонн.
«Ми ж минулої осені пікет влаштовували. Перекривали дорогу. Вимагали, аби заборонили рух важкого транзитного транспорту, − каже Ратушний. − Наш обласний депутат Олександр Коваленко обіцяв, що все владнає. Навіть знаки врешті поставили «Житлова зона». Але тільки-но ми припинили пікет, наступного дня великоваговики відразу ж погуркотіли на звичній для них швидкості. Поки ми пікетували, вони не їздили. Такі в нас люди. Найбільше докучають машини з піском, що мчать на Умань».
Ратушний вважає, раз так сталося, що нема на підприємців управи, треба розмістити на вулиці 5-7 «лежачих поліцейських», тоді водії просто змушені будуть скидати швидкість.
«Ось тут будинок, − продовжує розповідь чоловік,− погляньте, він з виду старенький, весь в тріщинах. Але він без проблем простояв би ще сто років. Та що там говорити: нові тріщать! Он на вулиці Сергія Єфремова, що теж потерпає від цієї ж проблеми, стіни «зшили» залізним каркасом, аби не роз’їжджалися в різні боки».
У будинках, що стоять над цією трасою людської загребущості й безвідповідальності, живуть люди, які вже майже втратили віру у людську порядність та справедливість, в те, що держава захистить їхнє житло від руйнації. Втім, хіба річ тільки в державі? Адже держава складається з нас. В когось рушиться житло, а комусь начхати, аби ще заробити зайву копійку. Хіба важко стишити швидкість? Не перевантажувати машини? Всіх грошей не заробите, панове водії та підприємці. Та й з валізами в рай не пускають…
Тетяна Івашкевич
реклама
