Влад каже, що листи надходили із затримкою – листи, які писали в грудні, приходили в травні. Також моряк у полоні писав прохання на телефонний зв'язок, але відповіді так і не отримав.
Батьки ж про полон довідались найперше із телевізора, бо знали, на якому катері син проходив службу.
Самопочуття колишнього полоненого моряка добре, бо він уже вдома, психологічне здоров'я, слава Богу, каже Владислав, зберіг. Тепер повернеться на службу в якості командира катера.
Першу звістку отримав з Керчі, дали трубку татові і Владу, і він сказав, що живий, здоровий, але просив спілкуватися російською. На цьому було все. Потім у грудні отримали лист, де, як каже мама, син, переживаючи за батьків, пише: «Вибачте, що так трапилося».
Батьки кажуть: хвилювалися дуже за стан Влада. Віра і надія допомагала триматися, всі батьки полонених стали однією родиною, всі ніби разом.
Щодо наслідків того, що пішли катером по заданому маршруту: Влад зауважує, що робили правильно, коли йшли цим маршрутом, бо такий був наказ і Азовське море було спільним за будь-яких умов. Тож усе було зроблено правильно.
Ставлення в полоні з боку військових було нормальним. Моряк каже, що в Росії тиску великого не було, але психологічний тиск, звісно, завжди був присутній, бо вони перебували на ворожій території.
Ще Влад пригадав, що після приїзду найперше обійняв рідних, а тоді радів тому, що сам відчиняв двері, бо робити цього в Росії не міг.
Голова Черкаської ОДА Ігор Шевченко відзначив мужність хлопців, які насамперед хвилювались, як там батьки. Важливо також, що посольство реагувало і допомагало. Насамкінець очільник ОДА вручив орден за заслуги перед Черкащиною.
А ще дали право опустити прапор на флагштоці, який піднімали, коли моряки були ув'язнені. Цей прапор Владиславу Костишину подарували на пам'ять.
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису