Малостаросільський психоневрологічний інтернат розташований на теренах колишнього славнозвісного Виноградського чоловічого монастиря, хоча від тогочасних чернечих споруд не залишилося нічого. Хіба що печери, про які ходить слава, що вони буцімто чернечі, хоча це не доведено істориками. Справжні монастирські печери знаходяться значно далі й глибше, у лісових хащах, а тут, біля інтернату, вони нагадують про колишній видобуток глини для виробництва цегли. Утім, легенда про чернечі печери теж має право на існування.
Наразі в інтернаті 130 місць для людей різного віку з обмеженими можливостями: усі ліжко-місця сьогодні зайняті. Для догляду за цими людьми передбачено 100 різноманітних посад, хоча реально обслуговують насельників інтернату близько 90 працівників. Відтоді, як директором цього закладу стала Любов Анатоліївна Голобока, інтернат помітно розвинувся. Найголовніше, що вдалося зробити – це зберегти заклад від ліквідації, бо в умовах сьогоднішнього дефіциту державного бюджету на різноманітні соціальні програми заклади такого типу укрупнюються задля зменшення загальних витрат. І якби не позиція Любові Анатоліївни, всього колективу, якби не їх наполегливість зберегти колектив, Малостаросільський інтернат з усіма незручностями дістатися сюди був приречений стати не сьогоденням, а історією.
Здебільшого тут перебувають пацієнти з Черкащини, але є й з інших регіонів. От, наприклад, Олександр Дробиняк потрапив сюди аж з Донеччини, з-під Макіївки, з війни. Через обмороження майже не лишився обох ніг, тепер інвалід, живе на утриманні інтернату, але активно допомагає, чим може. А може він майстерно ремонтувати взуття – от і працює.
Є люди взагалі з дивними долями.
Андрій Крамінський родом зі Звенигородщини, інвалід з дитинства, має унікальний талант шахіста. Зізнається що грав партію навіть з Русланом Пономарьовим – наймолодшим гросмейстером, чемпіоном світу з шахів. Щоправда, перемогти в такого майстра Андрію не вдалося, а от у чемпіонки Європи він виграв. Зараз Андрій з нетерпінням чекає, коли в нього з’явиться можливість користуватися Інтернетом, і це розширить його можливості розвиватися.
А от Наталка Шолохова, черкащанка, нещодавно вразила всіх, коли на святі села Мале Старосілля несподівано взяла скріпку і зіграла так майстерно, що від такої несподіванки всі присутні остовпіли.
– Як би ви чули, як грає на піаніно іще одна наша підопічна Світлана Васканян, – каже директор закладу. – І прагне грати, але у нас, на жаль, немає ані скіпки, ані піаніно. Коштів на придбання немає, тому сподіваємося, що хтось подарує нам ці музичні інструменти.
Насельники інтернату ласкаво називають Любов Анатоліївну Голобоку своєю матусею. Їй вдалося створити на теренах інтернату суцільну зону милосердя і доброти. Ніхто не скаржиться на умови життя, порушення прав, утиснення з боку працівників. Навпаки, тут робиться усе, щоби ніхто не відчував якогось дискомфорту, своєї другорядності. Є спеціальна скринька, куди кожен може написати свої пропозиції, зауваження, скарги. Різноманітні святкові заходи, змагання, конкурси, розваги – цим наповнений цілий календарний рік. На столах завжди свіжі овочі, фрукти: для цього побудована власна теплиця, є власний фруктовий сад.
Директор водить нас корпусами інтернати: всюди панує чистота, охайність, зразкові санітарні умови. Є своя перукарня, бібліотека, навіть стоматологічний кабінет, куди приїжджає лікар зі Сміли Леонід Мальований і обслуговує тих, хто має потребу в лікуванні.
Інтернат надає й фізіотерапевтичні процедури, має лікувальні трав’яні збори.
Сама навколишня природа сприяє тому, щоби у всіх жителів інтернату був спокійний настрій, багато з них проводять час на свіжому повітрі – а воно тут насправді цілюще.
Наразі Малостаросільський психоневрологічний інтернат перебуває в стадії реформування, яке стосується всієї системи соціальних закладів подібного типу. Впроваджується диференційований підхід щодо платного або безоплатного перебування людей, котрі потрапляють сюди. Але найголовнішу реформу тут вже зроблено, бо дух доброти й милосердя впроваджується не реформами, а серцем тих, хто тут працює. Біля входу до одного з корпусів вивішені такі слова: «Діліться з людьми найкращим, що у вас є, і хоча цього ніколи не буде достатньо, все одно діліться найкращим, що у вас є». Це – заповіт матері Терези. Це – життєве кредо, головний принцип, яким керується інтернат, піклуючись про своїх знедолених насельників. І поки вони цим живуть – житиме й ця зона милосердя.
Олександр Слєпцовський,
Любов Косенко
