60-річний англієць Гаррі Річардсон одружився з 49-річною українкою Аліною й перебрався до неї в Умань. Тут викладає англійську й каже, що щасливішим ніколи в житті не був.
Про те, як англієць пристосовується до життя в Україні, а його дружина – до звичок чоловіка-іноземця, пише Тетяна Сарахан у виданні Gazeta.ua.
— В Умані шокували розбиті дороги та неусміхнені люди, — розповідає Гаррі Річардсон. – Переїхав рік тому в Україну з Англії. Жив у містечку Лік у графстві Стаффордшир поблизу Манчестера. Там 28 років викладав англійську мову, літературу й історію в коледжі при Кільському університеті.
Не мав сім'ї в Англії. Жив самотньо 26 років. Позаторік познайомився з українкою у фейсбуці. З Аліною довго листувалися. Потім приїхав до неї в гості. Вразило, що вона на перше місце ставить сім'ю. Тоді зрозумів — до нього в Англію не переїде. Тому вирішив оселитися в Умані.
Перш ніж приїхати, попросив дружину підшукати йому роботу. Отримує 9 тисяч гривень учительської пенсії. Для нього це дуже мало.
— Щодо роботи звернулася в університет. Гаррі не просто вчитель англійської мови. Він — сильний педагог. Навчав викладачів післядипломної практики, — говорить дружина Аліна Річардсон, яка працює в парку «Софіївка» екскурсоводом. – В університеті відмовилися взяти на роботу. Як іноземцеві мали призначити 25 тисяч гривень зарплати. Для них це було складно фінансово. Нам порекомендували спробувати влаштуватися у приватний Аграрний ліцей. Там погодилися.
— В Англії продав усе: двоповерховий будинок, машину, — продовжує Гаррі. — Звільнився з коледжу. Всі необхідні речі запакував у контейнер. Перевіз його літаком в Україну. Узяв із дому найцінніше: мамин сервіз, кілька картин, свій портрет, фотографії. Ще дві іграшки — ведмедика та солдатика, якими грався малим. Хотів привезти собаку Гілберта. Але ветслужба не дала документів. Аліна порадила купити ту довідку. Я не зрозумів: як це купити? Залишив пса друзям.
Будинок в Умані купили на дві половини. У другій — житиме дочка Аліни з сім'єю.
Від першого шлюбу Аліна Річардсон має сина, 17-річного Назара, та доньку, 26-річну Галину. Галина заміжня, виховує сина Тимофія.
Річардсони одружувалися в Умані. Відзначали в місцевому кафе в англійському стилі. Воно стало улюбленим місцем Гаррі.
— Адаптація проходила важко. Я нікого не знав. Не мав друзів. Не знав мови. Дуже велика різниця у стосунках між чоловіками та жінками. Українські жінки домінують. Дружина спокійна і м'яка, але умудряється керувати мною. Доки на щось наважуся, вона все зробила, — каже Гаррі Річардсон. — Англійки не такі турботливі, як українки. Аліна завжди проводжає мене на роботу і стежить, щоб виглядав охайно. Щоб сорочка була випрасувана, туфлі блищали.
Гаррі працює 11 годин на день. Уранці викладає англійську в ліцеї. Після обіду винаймає аудиторію в педколеджі. Ще запрошують у дитсадок.
Розмовляє з учнями винятково англійською. Опитує, що треба покращити в уроках, щось змінити чи на що звернути увагу. А вони в листах малюють сердечка зі словами: «Ти найкращий учитель у світі. Нічого не треба міняти».
– Коли приходжу з роботи, все має завмерти. Дивимося фільми, обговорюємо новини, політику. Вчетверте перечитую «Гаррі Поттера». Днями дружина навчила грати в «дурня». Улітку любимо лежати у дворі на шезлонгах. Сидимо в тиші, щось згадуємо з минулого життя. В цей час спостерігаємо за павучками, як формують павутиння. Удома муху вбити не можна. Міль — Боже збав. Аліна каже: «Міль шубу зжере». Шубу можна купити ще одну, а в молі таке коротке життя, – каже пан Річардсон.
Окрім Софіївського парку та магазинів, він любить гуляти по базару. Як бачить у ночвах живу рибу, то купляє і випускає у ставок. Її не їсть узагалі. «Риба в раціоні має бути лише морська», – переконаний англієць.
Має знайому бабцю. Їй 85 років. Вона без зубів, але дуже щиро усміхається. «Своєю усмішкою чіпляє. Купую в неї що-небудь. Якогось огірка, хоч він, може, й не треба. Даю їй більше грошей. А останнім часом уже вона дає більше яєць чи овочів», – каже пан Річардсон.
На базарі ніколи не торгується, але любить отримувати знижки в магазинах.
– За рік адаптувався і вбувся в українську культуру, щоб мене знали. Коли йдемо містом, кажу дружині — давай порахуємо, скільки привітаються з тобою і зі мною. Якщо їй двоє людей скажуть «привіт», то мені — 20, – хвалиться Гаррі. – Зараз щасливіший, ніж за все попереднє життя. Ніби мені 16 років. Щоб бути з Аліною, змінив усе кардинально. Для обох це було складне рішення. У кожного своя культура, звичаї, традиції. Аліна звикла до українського сімейного укладу. А зі мною живе по-новому. Її діти стали для мене як рідні. Завжди хотів мати сина і щоб він був ветлікарем. Назар торік вступив на ветеринара.
60-річний англієць Гаррі Річардсон не їсть українських традиційних страв. Його дружині з Умані довелося вивчати рецепти англійських.
— Не любить наших супів та борщів. Коли приїжджала в гості в Англію, то привезла гречку. Приготувала смачно з м'ясом. Ніхто її не їв. Те, що англійці їдять вівсянку на сніданок, — міф, — розповідає 49-річна Аліна Річардсон, дружина Гаррі. — Пробувала йому зварити. Дивувався цій каші: «Навіщо? Ми не їмо таке. Що такого зробив, що ти приготувала кашу?» Запевнила, для його ж здоров'я. Підказав, для нього краще приготувати чизкейк. Із круп їсть хіба кус-кус. На сніданки даю йогурт із фруктами. Традиційні для нього — шматочок бекону, двоє яєць, квасоля, гриби.
В українців усе просто. Є суп, борщ або каша з котлетою — і готова вечеря. З Гаррі таке не проходить. Дружина мусить мудрувати щоразу. Хоча англійська кухня не така вже й важка. Але якщо сьогодні приготувала, завтра його вже їсти не можна. Це шкідлива їжа.
Гаррі п'є лише англійський чай із цукром і молоком. Ним пригощає студентів і знайомих. Спочатку привозив з Англії. Тепер знайшли постачальників в Україні. Чай нагадує грузинський.
— Не вистачає англійських сирів. У них справжній смак. Аліна купує італійський, — каже Гаррі Річардсон. — Нещодавно знайшла сир із лавандою. Лаванда для англійців, як для українців — чорнобривці. Днями побачив її в Умані, то купив букетик дружині.
реклама
