– Я ж народилася в Черкасах і кожне літо проводила у бабусі. Це був Південно-Західний район, і він був для мене таким собі полігоном випробувань. Усі діти вдома розмовляли суржиком, а на вулиці потрібно було відразу «па рускі», розповідає Ірена Карпа. – І це для мене був знаковий момент. Якогось літа ми приїхали, а тато мій сказав, коли я переходила на російську: «Все, візьми себе в руки, не переходь на російську. Нехай вони собі говорять, якщо хочуть, російською, а ти не переходь». Це було значне зусилля волі, думаю, тоді, у підлітковому віці, я перемогла раз і назавжди бажання маскуватися під натовп, бо так комфортно, але можна втратити себе.
Письменниця згадує, що Південно-Західний район у часи її дитинства вважався благополучним районом.
– Але зараз страшно дивитися на всі ті потворні прямокутні коробки, в які намагалися запхнути жити якомога більше людей. А з приємного – люди, які переїхали до міста з сіл, у них залишилися такі ком’юніті, коли можеш один до одного піти, яблук принести, сіль позичити. Це дуже класно, – ділиться спогадами Карпа. – Велике місто вписало в себе психологію українського щедрого і простого села. Я пам’ятаю фруктові дерева під під’їздом, шовковиці, вишні – люди намагалися хоч якось прикрасити цей потворний простір, який всюди однаковий.
У район «Д» майбутня співачка, за її словами, ніколи не ходила, бо їх лякали цим районом. Люди, які вийшли з району «Д», - це якийсь дрібний криміналітет, принаймні був у 90-их, і дуже цікаво, що Артем Чех описав середину того «гето».
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису