Молодість довгожительки з Черкас БАКАЛ (Качур) ГАННИ ПРОХОРІВНИ припала на тяжкі роки Другої світової війни. Народилась Ганна Прохорівна 1924 року в селі Босивка Лисянського району. Цьогоріч 8 грудня вона відсвяткувала своє 95-річчя.
Про події воєнних років Ганна Прохорівна з болем згадує: «Мені було сімнадцять років, а я вже стояла за станком, паяла снаряди. Ще німець бив кнутом.
Восени 1942 року мене насильно вивезли до Німеччини. Староста за ногу стягнув з горища, де я ховалася. Сказав: «Вас в сім`ї багато, хай Анька їде в Німеччину». Кинули, як собаку, в кінну повозку та повезли у район, в Лисянку, там був збірний пункт. Батько мій на фронті не був, бо був хворий. Його змусили вивозити людей в район, і мене серед них. Такий жах, рідний батько був вимушений мене везти з рідного села.
Садили на товарняки, везли прямо до Німеччини, місто Гельзенкірхен (на заході Німеччини). Там був табір, такі бараки з дощок. «Бауери» приходили, вибирали собі робітників по десять осіб. Я попала до дуже жорстокого хазяїна, про це говорили самі німці. «Бауер» відібрав мене на завод з виготовлення бомб. Паяльником паяла крила до бомб і свердлила в них дірки. Наробила браку. З іншого заводу, де бомбу наповнювали вибуховими речовинами, повернули крила назад. За брак хазяїн відшмагав батогами, посадив на шість діб в одиночку, це був туалет з маленьким віконцем. Не давали їсти й пити. Допомогли французи, які поряд працювали. По даху приносили воду і галети, просовували у віконце. Це і врятувало мені життя.
Хазяїн зробив нам дерев’яні колодки – шузи, пошив чорні берети, куртки та штани з брезенту. На грудях була біла, велика нашивка «ОST», щоб відрізнятись від німців. Коли хазяїн йшов по заводу, майстер говорив нам ховатись, не попадатись на очі хазяїну, бо той відразу бив нагайкою. Українців, росіян били батогами, синяків нема, шкіра лопалась. Кормили дуже погано – бруквою. Весь час були голодні.
Працювати на заводі було дуже важко. У 1944 році втікла. В Німеччині трамваї їздять з одного міста в інше. Приїхала в Рікленхаус. У поліції назвалась іншим іменем. Збрехала, що американці місто бомбили, хазяїн наказав розбігатися. Працювала у нового «бауера».
1945 року повідомили, що закінчилась війна. Місто було в американській зоні. «Бауер» запитав: «Останешься у меня или поедешь на родину?» Я відповіла, що поїду додому. Американці звезли «східних» на збірний пункт. З одного берегу Ельби американці, з другого – наші солдати. Потім нас переправили на нашу сторону. Місяць ми працювали при військовій частині.
Повернулась додому перед жовтневими святами. Дізналась, як не стало батька, йому було 50 років. Його німці спалили. Коли вони відступали, то змусили односельців, серед них був і батько, їх вивозити. На конях довезли німців з пожитками до Брест-Литовська. Всіх, хто їх віз, вночі закрили в кімнаті і спалили. Це мамі розповів односелець, який втік. Сказав матері: «Не ждіть, їх спалили вночі». Один брат загинув на фронті, йому було 30 років. Два брати з фронту повернулись інвалідами. Коли згадую Німеччину, не знаю як повернулась жива. Згадувати важко. Сльози з очей течуть мимоволі».
Ганну Прохорівну з поважним ювілеєм привітали волонтери Відділення Всеукраїнської благодійної організації «Турбота про літніх в Україні» в м.Черкаси, побажали ювілярці міцного здоров’я та гарного настрою. Виконавчий директор Відділення Тетяна Бугеря вручила іменинниці подарунки.
Інформацію надано у рамках проєкту «Надання соціальної, практичної і моральної підтримки людям, які постраждали від нацизму, і сім'ям, які здійснюють за ними догляд, з метою їх ресоціалізації, і поліпшення якості життя», що виконується за підтримки Німецького Федерального Фонду «Пам'ять, відповідальність і майбутнє» за програмою «Ми поруч! Підтримка людей, які постраждали від нацизму ».
реклама
