На Черкащині можна виділити п’ятірку дерев, які мають надзвичайне наукове, культурне та естетичне значення. Ці дерева – пам’ятки природи та історії.
Фото: Attractions of Ukraine Достопримечательности Украины
Про це в інтерв'ю виданню «Дзвін.медіа» заявила кандидат біологічних наук, доцент кафедри екології ЧДТУ Наталія Свояк.
1. Найвідомішим в області є дуб Залізняка (хутір Буда, Чигиринський район).
Мабуть, найвідоміше, і точно найбільше дерево в області. Народні перекази свідчать, що під кроною цього дуба любив відпочивати ватажок Коліївщини Максим Залізняк. Сьогодні вік дерева перевищує 1100 років, висота 24 метри, а обхват стовбура 9 метрів. Дуб Залізняка вважають «патріархом» українських лісів, а також називають молодшим братом дуба Робіна Гуда із Шервудського лісу, хоча наше дерево є старшим за англійське. Дуб-патріарх через свій поважний вік вже не має жолудів, він також пережив вже 6 ударів блискавки.
До дуба не перестають їхати туристи, кілька років тому дерево було огороджено парканом та встановлено відео нагляд.
З 1972 року дуб як ботанічний релікт має статус державної пам’ятки місцевого значення. Дуб входить до десяти найбільших дерев в Європі. З 2010 року він – одне з 17 Національних дерев України. Старий дуб вже давно не в ідеальному стані, він поступово всихає. Опікуються деревом працівники Національного історико-культурного заповідника «Чигирин».
2. Липа Максимовича (с. Богуславець, Золотоніський район).
Неподалік від місця садиби Максимовича, відомого вченого-енциклопедиста, першого ректора Київського національного університету ім. Т.Г.Шевченка, у селі Богуславець росте липа. Щороку вона цвіте, чаруючи своєю величчю і красою, наповнюючи повітря пахощами. З переказів старожилів села ми дізнаємося, що їй більше 300 років. «Липа Максимовича» – так називають її люди.
Наш земляк Іван Дробний у своїй статті «На світанковій землі Михайла Максимовича» пише: «В кінці вулиці є стара, не менш як трьохсотрічна величезна липа. Вона, виходить, уже була великою, як тут ріс Михайлик Максимович. Підійшов до неї, аж дух перехопило – таке величезне враження. Унизу і аж ген-ген десь у горі, мов окремі дерева повиростали зі стовбура. На них квіту, як у маю груш. Боже, яке життя бачила ця деревина і скільки людей побувало під нею, відпочиваючи в її густому затінку. Дуже ймовірно, що хлопчик Михайлик бігав під нею, а, може й забирався у її запашну крону, як ота синичка». Липа Максимовича – пам’ятка природи місцевого значення.
3. Дуб Шевченка (с. Будище, Звенигородського району).
У селі Будище Звенигородського району, за ставком у яблуневому саду Шевченківського сільськогосподарського технікуму (колишній маєток пана Енгельгардта), росте дуб, який називають Шевченковим.
Йому понад 1000 років і він «бачив» молодого Шевченка, коли той служив козачком у пана Енгельгардта. За переказами, в дуплі дерева Тарас ховав свої малюнки. Дерево перебуває у вкрай поганому стані – в ньому кілька великих дупел, недавно впала на землю величезна гілка, вирвавши шматок серцевини зі стовбура, дерево хворіє і всихає.
4. Сосна Гоголя (с. Прохорівка, Канівський район).
На Михайловій горі в селі Прохорівка є місце, з якого відкривається неймовірно красивий краєвид на Дніпро. Там, майже перед самою прірвою росте сосна, яку називають Сосною Гоголя, бо нібито саме сидячи під цим деревом, він писав свої шедеври.
Перебуваючи у Прохорівці, Гоголь почув від місцевих оповідь про панночку-відьму, яка нібито ще за козацьких часів жила в цьому селі. Але не тільки в цьому зв’язок між селом і творчістю Гоголя. «Вій», по-суті, писався з натури, у творі йдеться саме про Прохорівку. Більше того, церква, в якій за сюжетом «Вія» Хома малював магічне коло, проіснувала аж до другої половини минулого століття (церква будувалася ще козаками, була дерев’яною і святі навіть у ній були намальовані з оселедцями). І ще на сільському кладовищі (там є поховання, яким під 300 років і більше) є місце, де стоїть великий чорний валун. Є версія, що саме тут і похована та панночка.
На жаль, декілька років тому дерево всохло.
5. Дерево кохання (дорога до с. Мошни, Черкаський район).
Поблизу річки Ірдинки неподалік Мошен Черкаського району ростуть вільха і дуб з одного кореня. Місцеві кажуть, що під час війни партизани, хлопець і дівчина підірвали себе гранатою, щоб не здатися в полон ворогові.
Серед жителів Черкаського району також побутує інша легенда, на цьому місці, зупинилися закохані козак та його наречена. Вони тікали від татар і, аби не потрапити у ворожий полон, скам’яніли тут навіки. Правда, ця легенда навіть умовно не може претендувати на правду, адже дерево досить молоде.
Вільха чорна і дуб звичайний, які зрослися стовбурами і мають висоту близько 30 метрів, ростуть на старій дорозі з Черкас на село Мошни. Туди часто приїжджають весільні пари, адже дерево вважається символом кохання.
реклама
