А якщо враховувати ту кількість міфів і страхів, які циркулювали довкола самої хвороби, ситуація справляла ще більш тривожне враження.
Понад два місяці Агенція розвитку локальних медіа "Або" спільно з редакціями мережі сайтів малих та середніх міст The City розповідають історії лікарів та медичного персоналу у 28 містах України – від Кіцманя до Сватового.
Це спецпроєкт "Супергерої в білому" про людей, що опинилися на передовій боротьби з COVID-19. Лікарям довелося впоратися із страхом, втомою та роботою в екстремальних умовах, коли сказати, що буде далі, не може ніхто.
Серед численних текстів спеціально для "Української правди" обрали 5 історій – про роботу в реанімації, інфекційному відділенні та на "швидкій".
Історія лікаря-інфекціоніста Олександра Соколенка з Умані (Черкаська область, населення – 80 тисяч)
Уманська міська лікарня визначена лікарнею першої хвилі для госпіталізації пацієнтів з коронавірусом. Як інфекційне відділення пережило пікові моменти пандемії, розповів завідувач відділення, лікар-інфекціоніст Олександр Соколенко.
Олександр очолює інфекційне п'ять років. До цього 16 років завідував лікуванням неповнолітніх пацієнтів у цьому ж відділенні.
– Протягом останніх років 100 пандемій у світі не було, тому коронавірус – це виклик. Ніхто не знав, що робити. Важко було і фізично, і морально, і психічно. Навантаження в пікові дні були максимальні. У кожного з нас час від часу опускалися руки, хтось плакав від утоми і страху. Були такі, що пішли з відділення, звільнилися.
Але завдяки тому, що колектив згуртувався, ми вистояли і впоралися. Відзначити когось особисто не можу, кожен доклав максимум зусиль, аби допомогти людям. Список співробітників відділення – це список тих, хто захищав місто від пандемії.
Коронавірус згуртував людей і показав їхні найкращі якості
Наша робота і побут спочатку були організовані так, що ми майже місяць працювали без зміни, без вихідних, без відвідувань родин. Це було виснажливо, перш за все психологічно.
Більшість колективу відділення – це жінки, і в кожної з них є діти, родина. Тому до всіх навантажень по роботі додалася і туга за рідними – були і сльози, і істерики.
Але дівчата підтримували одна одну порадами, жартами, співчуттям. По-іншому почали ставитися до колег, більше допомагати, підтримувати, співпереживати. Підтримка моральна від колег багато чого варта, тому і впоралися.
Потім організували "вахти" по 10 днів, працювали і відпочивали позмінно. Це вже було значно легше. Коронавірус згуртував людей і показав їхні найкращі якості.
Нам допомагали всі, до кого ми зверталися
Коли все почалося, у січні-лютому, з усіх центральних каналів заявили, що медицина повністю забезпечена, мовляв, ми готові, в нас усе є. Але насправді на той час цього забезпечення не було. І максимум зусиль, щоб забезпечити нас усім необхідним, доклали адміністрація лікарні, міський голова, міська рада.
Також хочу подякувати бізнесменам Умані за їхню спонсорську допомогу. Вона нам дуже важлива. На диво ця ситуація об'єднала людей з різних політичних платформ, нам допомагали представники різних партій і всім за це велике спасибі.
Власне, нам допомагали всі, до кого ми зверталися, і ті, до кого ми не зверталися. Були люди, які просто передавали упаковку масок, рукавичок чи бахіл і не називали себе.
Часто, коли хворому трохи легшає, відступає перший страх і минає паніка, він рветься додому, свариться з лікарями: "Навіщо тримаєте мене в лікарні?" Нам доводиться пояснювати, заспокоювати і доводити курс лікування до кінця.
Найскладнішим з COVID-19 було перебороти страх, відчай і депресію, які панували не лише серед медиків, але й у суспільстві загалом.
Нам треба навчитися жити по-новому. Коронавірус нікуди не піде. Скоріше за все на осінь буде нова хвиля. Так вважають всі інфекціоністи.
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису