Історія українського воїна Євгена Руденка (на знімку) з Канева про те, що не існує слова «неможливо». У 2014 році новина про поранення 20-річного контрактника, в ході якого хлопець втратив кисть правої руки миттєво облетіла Канів та область загалом. Тоді говорили, що він народився в сорочці, і навіть не в одній. Після всіх випробувань він нині живе повноцінним життям.
- В армії я служив за контрактом у 80 окремій десантно-штурмовій бригаді у Львові, - розповів Євген.- Через два місяці нас направили в зону АТО. Були бої під Дебальцевим і біля Пісок, що недалеко від Донецького аеропорту. Одного дня, поблизу Новоайдара, БТР, у якому їхав наш екіпаж потрапив під ворожий вогонь. Три моїх товариші загинули. Я вижив, але отримав сильне поранення.
Дізнавшись про поранення, місцеві волонтери оголошували збір коштів, у місті влаштовували благодійні концерти, аби дати змогу захисникові отримати якісний британський протез. Допомогла і держава. Далі були госпіталі в Харкові, Львові, Києві, операції, реабілітація… Ковтком свіжого повітря для воїна стала участь у міській громадській організації «Нескорені», яка в коаліції з майже 20 такими ж ветеранськими спілками області відстоює соціальні права колишніх учасників АТО. Євген зізнається, що за гарантовані державою захисникам права доводиться воювати з місцевою владою. На жаль, герої війни сьогодні не в пошані, і від цього стає сумно.
Зараз Євген Руденко живе повноцінним життям. Чоловік здобуває вищу освіту в Черкаському інституті банківської справи і працює управителем на СТО. Часто буває у воєнних госпіталях України, зустрічається молоддю, власним прикладом демонструючи, що життя після війни існує. Головне – не здаватися і вірити в себе.
Іван ЧЕРНЕЦЬКИЙ
реклама
