Починаючи з 1997 року, 12 травня в Україні відзначають, за ініціативи Міністерства охорони здоров’я України та Асоціації медичних сестер, як Всесвітній день медичної сестри. Цікаво, що історія його виникнення пов’язана з територією нашої країни. Адже це свято Ліга Міжнародного Червоного Хреста і Червоного Півмісяця заснувала і приурочила 1912 року до дня народження англійської сестри милосердя Флоренс Найтінґейл. Вона уславилася доглядом за пораненими солдатами союзників під час Кримської війни. Згодом ще й заснувала перші курси сестер милосердя в Англії.
Керівник медсестер Смілянської міської лікарні Наталія Онойко
Зараз, у часи Всесвітньої пандемії коронавірусної хвороби (covid-19) та війни України з Росією, роль медсестер в медичних закладах нашої країни є особливо важливою. Адже й раніше до 80 відсотків всього піклування про хворих, на думку фахівців, лягало на їхні тендітні жіночі плечі. А що вже казати про нинішні часи! До всього, якщо на Заході на одну медичну сестру припадає 5 хворих, то в нашій країні ця цифра сягає 20…
Напередодні свята ми поспілкувалися із заступником директора з медсестринства КНП „Смілянська міська лікарня” Смілянської міської ради, бакалавром медсестринства, професіоналом своєї справи і вправним організатором Наталією Григорівною Онойко. Вона високо оцінила роботу своїх підлеглих, котрі зараз працюють буквально на знос.
– Без медсестер лікарня просто не могла б повноцінно функціонувати, – наголосила у розмові пані Наталія. – Бо, якщо лікар – це архітектор процесу лікування, то медсестри – будівельники. Уся щоденна важка і кропітка робота по догляду за хворими, їхнім лікуванням лягає на плечі цих дівчат і жінок. Я горджуся нашими медсестрами, завдяки самовідданості яких вдалося врятувати не одного важко хворого. Вони, мов янголи-охоронці пацієнтів. Адже, крім лікування, декого з недужих треба просто підтримати добрим словом, комусь поправити ліжко, маску, когось перевернути, а когось і погодувати. Хворі контактують переважно з медсестрами, які стають для них немов рідними. Нерідко пацієнтам важливий не стільки вчасно зроблена ін’єкція, скільки лагідний доброзичливий погляд медсестри.
У лікарні працює 144 медичні сестри. З них близько 80 з вищою категорією. Інші – з першою і другою. На жаль, молодих спеціалістів майже нема. Молодь їде за кордон… Одна з причин – низька оплата праці. Непогану, у порівнянні з іншими, заробітну плату нині отримують медсестри ковідного відділення, яких 30. І ще є чотири анестезістки, які працюють в ковідній реанімації. Це дві палати на п’ятьох хворих. Вони зараз постійно зайняті. Заповнений і ковідний шпиталь, який довелося створювати з кількох відділень лікарні. Адже, зважаючи на агресивність вірусу і безвідповідальність багатьох наших людей, підступна хвороба, на жаль, не відступає.
Тож робота в медсестер, які піклуються ковідними хворими, настільки напружена, що ніхто їм в лікарні не заздрить, незважаючи навіть на їхню підвищену зарплату. Бо далеко не кожен може витримати 20 годин у важких і фізично, і морально умовах. До хворих медсестри змушені йти у герметичних захисних комбінезонах, як космонавти. Після двох годин роботи стають мокрими до нитки. Доводиться приймати душ, перевдягатися. Адже в червоній зоні чимало хворих, а медсестер біля них лише двоє. Тут варто додати, що інфекційний шпиталь поділили на кілька зон: зелену, в якій можна знаходитися без комбінезонів, але в масці, шапочці і змінному взутті, і в якій перевдягаються, щоб зайти в брудну (червону) зону. У жовтій зоні медсестер дезинфікують після виходу з червоної, в якій можна перебувати лише в засобах індивідуального захисту – комбінезоні, бахілах, перчатках, захисному екрані і т.д.
От у таких обладунках медсестрам доводиться щодня працювати з ковідними хворими. На світлині (зліва – направо) Оксана Білоцька, Ірина Тимошенко, Світлана Рибальченко, Галина Рекшінська
Між тим, медсестри повинні зробити кожному хворому 5-6 ін’єкцій, тричі на день поставити крапельницю, поміряти тиск, сатурацію, температуру, взяти кров на аналізи... І так з дня у день! Добре, що хоча б вистачає масок, перчаток, захисних костюмів. І медикаментів, які мають видавати згідно Постанови Кабінету Міністрів і національного переліку, виділяють, як зазначила Наталія Онойко, у повній мірі.
Важливо також підкреслити, що майже всі хворі, які лежать з ковідом, киснево залежні. Тож медсестрам потрібно ще приєднати концентратор, долити води, стежити за пацієнтами, бо літні люди часто не можуть правильно ним користуватися. У палатах від них стоїть гул. А ще ж треба виписувати аналізи, працювати за комп’ютером. Після зміни дівчата ледь живі.
Не дивно, що всі перехворіли на коронавірус. Організм від такої постійної напруги ослаблюється. Хоча, далеко не всі підхопили хворобу в лікарні. Заразу поширюють і так звані „усезнайки”, котрі не маючи медичної освіти, переконують усіх, що такої хвороби нема, що лікарі і влада їх дурять. Вони агресивно реагують на вимогу носити маску, не дотримуються соціальної дистанції, а медсестри їдуть, втомлені, з такими у громадському транспорті, заходять до крамниць… От би цих упертюхів хоча б на день до ковідного відділення! Проте, і такі вже вмирали від ковіду. І теж благали порятунку. Дівчата-медсестри кажуть, що це найжахливіше в їхній роботі – дивитися в очі людині, що помирає, задихаючись, і знати, що нічого вже вдіяти не можна.
До речі, за спостереженнями медсестер, раніше хворі на ковід потрапляли до лікарні не такі важкі. Багатьом ставало гірше вже під час лікування. А зараз, переважно, поступають важко хворі.
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису