У середмісті Черкас з’явився «мистецький» паркан довжиною 40 метрів

– Мені не подобається  сіре, брудне місто. Хочу бачити навколо більше яскравих кольорів і елементів арт-простору, – розповідає підприємець Микола Бондаренко, небайдужий черкасець, який уже вп’яте придбав  фарби і пензлі для художниці Христини Шинкарчук. У такому тандемі вони вже  сім років «прикрашають»  будівлі  в південно-західному районі (вул. 30-річчя Перемоги, 22, вул. Олени Теліги, 9,  вул. Олени Теліги, 1,  перехід біля Дитячої лікарні).

Цього разу на прохання місцевих мешканців оздобили локацію по  вул. Капітана Пилипенка, 9, а точніше двометровий бетонний паркан довжиною 40 метрів.

– Паркан належить одному з приватних підприємств, яке розташоване поряд з дитячим майданчиком і багатоповерхівками.  Навколо завжди гуляють діти, які крім нецензурних слів та сірості нічого роздивитися на паркані не можуть, – розповідає Микола. – Так і виростають відповідно до оточення та середовища, в якому живуть і нічого красивого поряд не спостерігають. А потрібно створювати  естетичні об’єкти, які радуватимуть око і надихатимуть.

Сам Микола до творчого процесу не долучається. Підприємець купляє фарбу і робочі інструменти, а сюжет намальованого довіряє обирати Христині.

Художниця  Христина Шинкарчук, член Спілки народних майстрів України, писанкарка, працює в стилі декоративно-прикладного мистецтва. У так званому вуличному живописі працює за покликом душі.

– Мені здається кожна творча людина хоче писати великі формати,  як приміром, стіни, паркани, тому що це «вуличне полотно в середмісті», яке побачить багато людей. До того ж це виклик  для художника не просто малювати, а зображати елементи, які будуть піднімати настрій, робити життя яскравим, додавати позитиву.  Я працюю в стилі декоративно-прикладного мистецтва,  часто використовую традиційні українські квіти – символи, а також національні сюжети. Не забуваю і про фантастичні мотиви,  адже має бути цікаво, – продовжує Христина. – Ще одним викликом для мене цього разу стало те, що я запрошувала помічників-волонтерів, які б зафарбовували намальоване. Рада, що долучилися учні та викладач Черкаського художнього коледжу. Це була спільна робота, яку ми розпочали на початку літа і закінчили нещодавно. Багато затратили часу і ресурсів, але маю надію,  наша робота  радуватиме місцевих жителів і все більше людей розумітимуть, що  свій простір можна робить красивим власноруч.

Юлія Фомічова