У Лисянці сини партизанів розповіли молоді про своїх батьків

22 вересня в Україні відзначили День партизанської слави. На Лисянщині під час Другої світової війни діяли партизанські загони під керівництвом Аркадія Макартичана, Кузьми Легкодуха та Пилипа Яковлєва, які утворилися у 1942-1943 роках.

Про це інформують "Вісті Черкащини".

Зокрема, партизанський загін Макартичана, який діяв поблизу сіл Почапинці, Верещаки та Шестеринці, з березня 1942 року по лютий 1944 року загін знищив 2 залізничних ешелони, 4 паровози, залізничний міст, 29 ворожих автомобілів, розгромив 2 поліцейські дільниці, одну гітлерівську комендатуру. Партизанами було вбито більше 200 нацистських солдатів та офіцерів.

Частина патріотів Лисянки підтримувала зв’язок з партизанським загоном імені Щорса. Його командиром був житель села Кам`яний Брід Кузьма Легкодух а комісаром житель Лисянки Іван Сікало. Загін утворився з підпільної організації Бужанського цукрового заводу і за час свого існування провів 43 бойові операції. У них брали участь і жителі Лисянки Іван Бесараб та Венедикт Микитченко. Про бойовий шлях батьків-партизанів розповіли на зустрічі з шкільною молоддю Лисянки у селищній бібліотеці їх сини – Михайло Бесараб та Володимир Микитченко (на знімку).

– Мені було 5 років, але я добре пам’ятаю, як батько частенько, на кілька днів зникав, приходив втомлений і мовчазний, – розповів Михайло Іванович. – Востаннє ми його бачили напередодні Різдва 1944 року. Вже гриміла Корсунь-Шевченківська битва, у центрі Лисянки скупчувалися німецькі танки. Батько пішов у містечко, очевидно, розвідати, яка їх кількість, але потрапив до рук поліцаїв. Разом з іншими активістами, яких того дня арештували, його спалили в хаті, куди всіх загнали. Вдалося утекти лише Івану Гладкому, який розповів мені про ту трагедію.

– Ми жили неподалік хати Івана Макаровича Сікала, як тепер ми знаємо одного з керівників партизанського руху, – поділився спогадами Володимир Венедиктович. – Мій тато часто зустрічався з ним, про щось перешіптувалися. Я був допитливим і спостережливим хлопчиком, тож повз мою увагу не пройшло, що у хаті під ліжком зберігалася гвинтівка, а в хмизі та бур’яні, якими обставляли на зиму стіни хати – гранати. Взимку 1944 роки вони разом з батьком зникли. Він пішов у партизанський загін, який закріпився на території Бужанського цукрозаводу. Потім він потрапив в оточення у Тихонівському лісі, частина партизанів загинула в боях. Батько з’явився дома вже після визволення Лисянки, з автоматом, у маскхалаті. Продовжив воювати у регулярній армії, мав бойові нагороди.

Голова ради ветеранів Лисянської ТГ Галина Славінська, яка організувала захід, та школярі щиро подякували Михайлу Івановичу і Володимиру Венедиктовичу за спогади про своїх героїчних батьків. Багато з них вперше почули про славне партизанське минуле рідного селища, і були щиро вражені цим відкриттям.

Іван Смолій