У селі Плескачівка на Смілянщині із бібліотеки зробили Музей стародавнього побуту та народних ремесел, де відтворили атмосферу життя селян на цій території у ХІХ столітті.
У ХІХ столітті чи не кожна родина в селі в сінях тримала інвентар для обробки землі, збрую для коня, поряд була худоба, а на горищі – сіно. Далі була ремісницька. У тогочасному селі виготовлення коліс до возів було найнеобхіднішою професією. Найдорожче оплачувались чоботарі: шили і ремонтували взуття, підбиваючи дерев’яними цвяхами. Зерно мололи в ручному млині.
– Засипали зерно, починали молоти, таким чином господиня отримувала дерть, сіяла крізь сито і отримувала борошно, з якого пекла хліб, – розповідає про побут селян ХІХ століття ініціатор створення Музею стародавнього побуту та народних ремесел Сергій Тимофеєв.
Крупи в ступі товкли, пританцьовуючи. За словами пана Сергія, вже тоді користувалися дерев’яними вагами. Їх виготовляли у Смілі, і мололи каву. Одяг носили власного виробництва: самі пряли нитки з конопель та льону, потім ткали рядна, рушники, полотна. У музеї збереглася колекція прасок на вугіллі, які потрапили в село з польського, австро-угорського та німецького побуту. Із Плескачівки до Петербурга, Варшави та Москви постачали скрині із карбованим металом.
– Створивши цей музей – «вбили трьох зайців», – каже його організатор. – Врятували будівлю бібліотеки від занепаду, зайняли місцеве населення і розвиваємо зелений туризм. Основною задачею цього музею буде створення моделі зеленого туризму, щоб людина приїхала відпочити, побачити музей, попрацювати на ткацькому верстаті, спекти хліб.
Фахівці переконані: спроба зробити щось самотужки на старовинних верстатах і поринути в атмосферу іншого століття – найбільше привабить туристів. Самостійно змайструвати колесо до воза чи вручну змолоти борошно відвідувачі зможуть вже з 25 серпня, коли музей офіційно відчинить двері для туристів.
Ірина Цимбал, «Факти», ICTV
реклама
