реклама
Будівельна компанія надія

До Дня пам'яті жертв голодоморів в Україні 26 листопада 2021 року для волонтерів Відділення Всеукраїнської благодійної організації «Турбота про літніх в Україні» в м.Черкаси (виконавчий директор Тетяна Бугеря) проведено інтерактивний просвітницький захід «Голодомор 1932-1933 в Україні: незабута історія».

 261083590_2694738064161115_5510013872481910096_n

Завідувачка відділу науково-просвітницької та виставкової роботи Черкаського обласного краєзнавчого музею Марина Бугеря розповіла про хроніку подій 1920-1930 років в Україні, нагадала про причини та масштаби Голодомору, фізіологію людиноненависної зброї - голодної смерті, окреслила соціально-психологічні, культурно-цивілізаційні наслідки трагічних події української історії.

Учасники зустрічі поділилися родинними спогадами про Голодомор. Тетяна Лісанська розповіла спогади своєї матусі Раїси Бєскровної, 1926 року народження, яка з батьками та сестрою жила в пригороді Харкова. Вона розповідала:«Мама на воді робила затірку. Борошно було з колосків пирію з  додаванням кукурудзяного борошна. По мисці затірки та невеличкому кусочку хліба, разом з сестрою Раїсою 1924 року, носили на паперть, де стояли опухлі від голоду люди. Якщо до них ненароком торкались, то з тіла текла вода. Дуже турбувались за свого кошеня, щоби його не з’їли. Носили в майці за пазухою. У багатьох сусідів з’їли собак та кішок».

26.11.2021

Галина Блощаневич розповіла про свого свекра Блощаневича Андрія Антоновича 1916 року народження, який народився в селі Ксаверово Городищенського району Черкаської області. «Після закінчення семи класів, це був 1932 рік, вступив до Корсунського педагогічного технікуму. Там на добу  в столовій  давали три рази юшку та  200 грамів хліба. Запам’ятався  такий жахливий випадок. Будучи студентами, майбутніми вчителями, хлопці  організувались, десь накрали буряків, в грубі напекли, наїлись, і ще й на ранок залишилось. Повставали рано, нема тих буряків. Хтось хитріший переховав, або комусь з іншого гуртожитку передав. Сколотилася страшна бійка. Один одному носи порозбивали, одного з студентів в лікарню забрали. Технікум залишів, вступив до Дар’євського ФЗУ, яке закрили, студентів перевели до ФЗУ в Молдову, де готували помічників машиністів. На практику ми з другом отримали направлення в Знам'янську ремонту колону, ближче до дому. Коли ми приїхали, то друг батька не застав - він помер. Моя баба і дядько Василь ледве пересувались. В ремонтній колоні  колійних працівників кормили добре. Тричі на день давали варену їжу та один кілограм хліба. Робота була тяжка і  необхідна.   Люди   тягали  рельси  і шпали, тому треба було їх кормить.  Находили на це ресурси. Не дивлячись на те, що ми були практиканти  і  виконували легкі  роботи, одержували харч  і хліб нарівні  з усіма. Я жив  тим, що давали  істи, а хліб залишав, ховав,  і на вихідний день привозив збережений хліб бабі  і дядькові.  Так рятував їх від голоду. Друг врятував свою матір. Трапилось  і  таке, що  мене ледве не з’їли. Надумав піти до свого товарища  з яким вчився в школі. В його батька була велика сім'я,  і  всі голодні. Зраділи моєму приходу, а ще більше тому, що я приніс половинку буханки хліба. Почали мене умовлять, щоби я  у  них залишився ночувати. На моє щастя я не захотів. Як пізніше мені стало відомо, вони якимось чином заманили до хати продавця, накинулись на нього, задавили,  і  з’їли. Коли родичі кинулись розшукувати, виїхала міліція,  батько товарища кинувся в криницю  і втопився».

Олександр Бугеря сказав, що бабуся, 1899 року, говорила, що на все життя запам’ятався голод 32-33 років. Розповідала історію виживання. Сказала, що про голод не можна було говорити. Люди були дуже залякані. Ходили «представники влади» в чорних плащах, підходили та в обличчя говорили: «якщо будеш на владу, або дітям щось розповідати – смерть». Росло нове покоління. Навіть в сімейному колі боялись щось розповідати, щоби діти не проговорились.  Докладали владі , якщо чули розповіді, про тих хто говорив та про тих, хто чув та не доклав. Люди мовчали, як німі. Навіть у восьмидесяті роки на горищі у бабусі з дідом стояв десятилітровий бутель з борошном. Така пам’ять про Голодомор.

На зустрічі говорили про важливість пам'яті  в розрізі родинних та колективних наративів. Потрібно пам’ятати про гірки сторінки нашої історії, щоб вони не повторились ніколи.

Пам’ятаємо про Голодомор.

Захід проведено онлайн в рамках проєкту «Надання соціальної, практичної і моральної підтримки людям, які постраждали від нацизму, і сім'ям, які здійснюють за ними догляд, з метою їх ресоціалізації, і поліпшення якості життя», що виконується за підтримки Німецького Фонду «Пам'ять, відповідальність і майбутнє» за програмою «Ми поруч! Підтримка людей, постраждалих від нацизму».

Про це повідомляє виконавчий директор "ТЛУ" в Черкасах Тетяна Бугеря.

реклама

Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!

реклама Делікат
реклама

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ