Операція «Евакуація», або Як насправді повертали черкащан додому

Тиждень перемовин із послами і консулами, пошук рейсів і квитків, ночівля в аеропортах і зіпсовані нерви. Це лише незначна частина того, що довелося пережити черкащанам, щоб сісти на літак до України. Попри такі труднощі вони вважають себе щасливчиками, бо таки вдалося повернутися додому. На домашньому карантині вони розповідають свої історії, пише «Громадське Черкаси».

«Евакуація» зводилася до самостійного пошуку та купівлі квитків

Звістка про закриття авіапростору застала Олену Литвинову на Балі. За планом черкащанка мала повернутися в Україну 23 березня, а евакуюватися потрібно було до 17. На руках – квитки у зворотній бік: Денпасар – Дубай – Київ. Але рейс з Дубая до Києва скасовують.

Зв’язок з посольством тримаємо щодня, читаючи новини в спеціально створеному телеграм-чаті BaliToUkraine. У такому ж становищі, як ми, купа народу – у когось квитки на більш ранні дати, у когось на більш пізні. Хтось повертається через Сінгапур, хтось – через Доху. У когось ще плюс по одному стикуванню в Європі. І всі ми дружно не розуміємо, що ж робити.

Гучне слово «евакуація» і гарячі запевнення, що «ніхто не буде кинутий» вселяють надію, але час іде, а нічого не відбувається. Посольство пропонує заповнити форму на повернення – заповнюємо. У чаті з’являється табличка з даними авіарейсів – заповнюємо. З’являється система «ДРУГ» – вносимо дані і туди.

Починаються розмови про організацію якихось спецрейсів для повернення додому, але час йде, а спецрейсів як не було, так і немає. Хвилюємося, що пропадуть наші квитки Денпасар-Дубай на 23 березня, і нам залишиться тільки вичікувати на острові закінчення всього цього.

Олена (справа) з бізнес-партнеркою Богданою у літаку до Києва

21 березня у чаті проскакує повідомлення, що SkyUp відкрила продаж квитків з Дубая на 24 березня  по 269 баксів. Швиденько купуємо квитки – ураааа! Трохи видихнули, а в чаті нова інформація – Емірати не садять на літак, якщо у вас стикування у Дубаї більше 24-х годин, навіть якщо на руках квитки і до Дубая і з Дубая. А у нас більше – 30 годин.

Тут змінити ми вже нічого не в силах, тому зібравшись і заплющивши очі, йдемо на реєстрацію вночі 23-го. Хвилин 20 сперечань, дзвінків, перевірок, питань, а як довго ми будемо сидіти в Дубаї. Нас суворо попереджають, що не можна виходити в місто з транзитної зони, і ми нарешті на паспортному контролі.

Ніч проводимо у напівпорожньому дубайському аеропорту. На табло видно одні тільки «скасовано». Лист від авіакомпанії про зміни в рейсі – слава Богу, мова тільки про затримку. Вилітаємо в 17-00 замість 12-30, але це вже, звичайно, дрібниці.

По суті наша «евакуація» зводилася до самостійного пошуку квитків та їхній купівлі. Те, що ми зараз вдома, це велика удача, бо аеропорт в Дубаї був відкритий найдовше. Якби ми поверталися через Стамбул чи Сінгапур, то могли б не вилетіти. В чаті українці, які залишилися на Балі, досі шукають рішення, як повернутися додому будь-якою ціною.

Нам всім відмовили у проведенні тестів на коронавірус

Михайло Косяков з дружиною Анастасією планували об’їхати частину Південної Америки. За три тижні вони збиралися подивитися Бразилію, Аргентину, Парагвай, Уругвай, Чилі та побувати в місті Ушуайя на Вогняній землі. Карантин їх застав на пів дорозі – в Аргентині. Додому поверталися за таким маршрутом: Ріо-де-Жанейро – Сан Паоло – Мадрид – Київ. Подружжя теж летіло за свій рахунок. Тільки два квитки на евакуаційний літак з Мадрида обійшлися у 470 євро. Черкащанин теж говорить, що їм пощастило повернутися, бо були фінанси і наполегливість, щоб вибити і докупити квитки. Але, крім самого порядку «евакуації», його хвилює те, що Україна не була готова приймати літаки із пасажирами, які можуть бути потенційними носіями вірусу.

У Ріо і Сан Паоло найбільше вживали заходів, щоб запобігти поширенню вірусу: регулярно прибирали та обробляли всі поверхні, з якими люди найчастіше контактують. Це – перила, кнопки і дверні ручки. Крім цього всього, постійно оголошували про запобіжні заходи. І головне, що кожні 20 метрів на стінах були ємності з антисептиками.

Мадрид. Антисептиків немає, але немає і людей. З нашого терміналу відлітало тільки три рейси, відстань між людьми метрів по десять. В автобуси, які курсують між терміналами, пускають по 20 людей. Постійні оголошення по гучномовному зв’язку, інформаційні наклейки та постери, де тільки можливо про запобіжні заходи.

Михайло до евакуації

Прилітаємо до Києва. На борт піднімається медичний працівник, вимірює всім температуру і говорить, що всім охочим в терміналі Б проведуть експрес-тест на наявність вірусу. Цій новині ми дуже зраділи, але рано. Потім нас всіх випустили і посадили в один автобус. Всіх пасажирів, а це близько 180 осіб – в один автобус. А як же рекомендації МОЗ щодо безпечної дистанції? Шансів заразитися саме в такому автобусі найбільше.

Далі вже в терміналі був просто хаос. Прикордонники роздавали «пам’ятки» про самоізоляцію, які ми всі підписали. Без них не пройти паспортний контроль. Ніхто в терміналі не дотримувався дистанції. Не було ручок для заповнення документів і всі передавали їх одне одному. У туалетах не було навіть мила, не те, що антисептиків.

І найголовніше – нам всім відмовили в проведенні тестів на covid-19. Аргументували це тим, що якщо немає симптомів, то і не потрібно його робити, а, по-друге, ми повернулися з європейської країни і нічого хвилюватися. МОЗ у пам’ятці виокремлює такі країни: Китай, Таїланд, Іран, Південна Корея і окремі регіони Італії (Ломбардія, П’ємонт і Венето) і все. Решта – інші провінції Італії, Іспанія, Німеччина і Франція – не є приводом для перевірки?

Ми серйозно поставилися до ситуації, а тому одразу пішли дізнатися про тест. Нам відмовили, хоча міністр внутрішніх справ заявляє, що перевіряють усіх, хто прибуває. І для чого давати рекомендації, як себе поводити, якщо більшості начхати на правила?