Президент України Володимир Зеленський своїм Указом за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі присвоїв звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» капітану Михайлюку Юрію Володимировичу.
Про це пишуть «Вісті Черкащини».
Приємна новина відразу облетіла Лисянку, адже родом Юрій саме з цього старовинного козацького містечка над Тікичем, тут живуть його батьки, однокласники, з якими він навчався у Лисянській школі №1. Мама, Зоя Алімовна, розповідає, що в ці дні телефон у неї гарячий – знайомі і незнайомі люди вітають її з таким геройським сином, пишаються своїм земляком.
Юрій Михайлюк зовсім молодий за віком – йому лише 33 роки, та надзвичайно досвідчений за географією бойових «пригод». Для усіх, хто знає Юрія особисто, він став героєм вже давно. Адже воює вже восьмий рік. Та й нагород він, попри свій молодий вік, має чимало. Та мамі каже, то все другорядне – звання, медалі, ордени… Головне – Україну від окупантів швидше звільнити.
Здавалося б, зовсім нещодавно Юрій закінчив Київський національний університет, прийшов «зеленим» лейтенантом в окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду і так сталося, що одразу опинився на війні. Там настільки швидко ввійшов у курс справ, що навіть досвідчені воїни були приємно вражені. Вже у перших боях на Сході молодий лейтенант показав себе, без перебільшення, талановитим та принциповим командиром, який завжди на перше місце ставив життя солдата. Недарма його підлеглі, ненабагато молодші за командира, називають Батя. За роки війни йому рідко доводилось відпочивати – бої за боями, ротація за ротацією, навчання, полігони. Довелось зустрічатися на фронтових дорогах із односельцем майором Олегом Стукалом, який теж служив у цій бригаді і загинув під Дебальцево, прикриваючи відхід основних сил бригади. Бойовий побратим став для Михайлюка взірцем офіцерської честі і жертовності в ім’я перемоги над ворогом.
«В яких гарячих точках Юра перебував усі ці роки, він не зізнається, відповідає завжди однаково: «Мамо, я в Україні». Та мені не важливо й знати. Головне почути, що він живий-здоровий», – ділиться Зоя Алімовна.
Легендарна бригада, в якій служить Юрій Михайлюк, тримає оборону на Донбасі з перших днів протистояння. Батальйонна тактична група, до складу якої входили підрозділи бригади, зайшла на Луганщину навесні 2014 року. Далі був Луганський аеропорт. Бригада брала участь у багатомісячному утримуванні Дебальцівського плацдарму й виходила з оточення. Підрозділи бригади останніми – під вогнем – залишали позиції. Потім знову була оборона рубежів на Луганщині й утримання позицій навколо Донецького аеропорту. Минулий рік бригада тримала лінію розмежування біля окупованої Горлівки. Військовослужбовці 128-ї бригади точно знають, з ким вони воюють. Вони, знають, що стримують російську збройну агресію проти України, наводячи жах на ворога своєю хоробрістю. І розуміють що ця агресія, на жаль, на досить довгу історичну перспективу. Вони готові до того, що вона триватиме, навіть коли повернуть контроль над нашими кордонами, відновлять українську владу на всіх територіях, що зараз знаходяться в окупації. Вони готові бити оскаженілого ворога до остаточного його розгрому. І аж тоді капітан Юрій Михайлюк, чи можливо, вже тоді полковник або й генерал, скаже: «Мамо, я вже дома !».
Олександр Щербатюк
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису