У Черкасах планують відкрити котохаб в центрі міста. Нині облаштовують приміщення для новосілля котів, розповіла очільниця Благодійного фонду «Доброкіт» Яна Тябут. У хабі можна буде познайомитися з тваринами та знайти їм опікуна. Також у ньому транзитом прийматимуть власників з котами, які приїхали з "гарячих" областей України.
Поки триває ремонт. Але пояснюють: котохаб – це не притулок, а місце, де волонтери зустрічатимуться з охочими взяти собі котика. Одна з кімнат буде гостьовою, там будуть спілкуватися, знайомитися з котиками. Тут ми з Яною і спілкуємося.
На волонтерських засадах вона дбала за тварин і до війни, свого часу була кандидатом у депутати Черкаської міськради. Яна хотіла втрапити у владу, щоб там більше лобіювати питання облаштування міського простору і вирішення проблеми безпритульних тварин. До слова, вона придумала систему, за якою безпритульних котиків забирали з вулиць, стерилізували, а потім прилаштовували людям, але був і договір, який так би мовити накладав на нових власників певну відповідальність, хоча б моральну, щоб тваринка не опинялася знов на вулиці.
Зараз, у час повномасштабної війни, відомо, що не лише люди, а й тварини постраждали: багатьох, на жаль, лишають, хтось десь губиться… Яна прилаштовувала в Черкасах волонтерів з тваринками з різних регіонів країни. Сьогодні в неї на перетримці тварини у двох ветеринарних клініках, у подруги-волонтерки у квартирі в одній з облаштованих кімнат та у самої Яни Тябут удома.
– Війна мене змотивувала. Ми в квітні знайшли в центрі Черкас приміщення, взяли в оренду, бо збагнули, що тварин треба десь зібрати в одному місці. Не можна їздити то туди, то сюди. Всього в команді нас четверо. Звісно все потребує коштів, але якось справляємося, – зазначає Яна.
коти-мандрівники
З початку війни Яна пригадує безліч історій, пов’язаних з тваринами. Так, каже, був дідусь, який з Харкова через Черкаси їхав у західну Україну, а тоді прямував до рідних за кордон (до онуки). У Черкасах літнього чоловіка з котом поселили в готелі «Україна». Проте в дорозі чоловіка схопив поперек, він занедужав і не міг взяти не лише кота (який важив близько 6 кілограмів), а й речей.
– Є надія, що чоловік повернеться, тому я кота взяла на перетримку, але нікому не віддаю. Він попелястий, гарний. Спершу був недовірливий, але вже все гаразд. І ми віримо поки, що чоловік за ним приїде, – каже Яна.
Також до Черкас приїздили люди з інших міст з тваринами і зіштовхнулися з проблемою, що багатьох просто через тварин не беруть на квартиру. Волонтерка каже, таких дзвінків було багато і доводилося допомагати.
– Потім до нас приїхали Віка і Даша з Маріуполя, які вивезли звідти 14 і 26 котиків відповідно. Вони 10 днів добиралися до Черкас. Плюс в однієї волонтерки ще були собаки. Зрозуміло, тварини приїхали виснажені, знервовані, худі, перелякані. Ми намагалися допомогти. Спершу нам виділили в ветеринарній клініці місце, і ми там їх годували, як голубів, тобто розсипали корм, як зерно. Бо дати з мисочки не могли, тварини кидалися до нас їсти, – пригадує Яна.
Водночас, вона зауважує, що відгукувалися і черкащани через соцмережі, брали на перетримку собі тварин. До слова, Яна зауважує, що тварини-переселенці так само схвильовані, як і люди. Наприклад у неї живе кішка, яка досі не відійшла від стресу, і коли з сусідньої квартири виходять господарі і клацають дверми, кішка схоплюється і починає гарчати, як пес.
– Вдячні людям, які відгукувалися, допомагали, але ми пояснювали всім, що тварина – це не іграшка, їй треба допомога. Просили поставитися з розумінням, не вмикати гучно музику, не кричати в квартирі або не робити в цей час ремонт, – каже Яна. – Між тим, деякі тварини їхали далі, не спинялися в Черкасах. Так, були волонтери, що брали тварин за кордон. До слова, за кордоном, наприклад, у Бельгії, до тварин інше ставлення. Це на рівні всиновлення дитини. Там і страховка тощо. Окрім того, наприклад, знаю зі слів подруги, що в Бельгії черга на тварин, бо практично всі стерилізовані, і вони в родинах, а безпритульних фактично немає. Тож інколи справді наші котики їхали за кордон.
Водночас, були й інші цікаві історії, так люди з Чернігова спинилися в Черкасах і загубили тут кота. Вони поспішали, тому розклеїли всюди оголошення і поїхали. Черкасці кота знайшли, і Кузя втрапив під опіку черкаських волонтерів.
– Ми чекали моменту, коли Кузя може возз’єднатися з родиною. Справа в тім, що люди їхали до родини, яку війна застала за кордоном. За кордоном сім’я об’єдналася, побула там, а коли поверталися в Чернігів, то заїхали в Черкаси за Кузею. До слова, ми дізналися, яка ситуація на Чернігівщині була в перший час після окупації. Люди виїхали, а тварини – коти і собаки – лишилися, і ми їм декілька разів відправляли корм. Волонтери мені потім скидали звіти. Все дуже сумно. Тваринки були такі виснажені, що лежачи їли, – пригадує Яна.
виклики
У певний період війни була проблема з деякими кормами для тварин, але згодом, каже волонтерка, ситуація налагодилася. Та й іноземці допомогли.
Поряд з тим, доводилося передавати корм деяким черкащанам, які в час війни втратили прибутки і їм було сутужно. Окрім того, деякі тваринки не просто знесилені, а є й покалічені. Волонтерка пригадує, що одна черкаська родина вподобала руду кішечку переселенців, яка мала проблему хребта, але переселенці не зважилися віддати. Проте за збігом обставин такого ж рудого кота одразу знайшли в Черкасах з такою ж проблемою хребта і віддали цій черкаській родині. Були історії, коли приїжджих з Маріуполя котиків вподобали переселенці з Харкова, і тварини поїхали через якийсь час у Харків.
– Водночас, вважаю, що завжди треба шукати окрім негативу і позитив. Під час війни, зрозуміло, що все більше орендарів роз’їжджається, і я стала дивитися різну нерухомість. Хотілося мати одне приміщенні, де б можна було тримати всіх котів під одним дахом. Звільнився ось офіс, де сиділи колись ІТ-шники. І нам поки вдалося тут орендувати площу, – каже Яна.
До слова, бувають і казуси. Одного разу літня родина вподобала тваринку, радилися, як поводитися з нею, а тоді навіть дзвонили і просили приїхати поглянути, чи вони правильно поводяться. Яна приїхала, але за кішкою доглядали, і вона нічого особливого не могла порадити.
– Ось же, гарно поводиться при вас, а коли з нами, то нервує, може вона не розуміє російської мови? – запитало мене російською це літнє подружжя. – Тож я зауважила їм, що тепер в них є стимул вивчити мову.
Війна вплинула також і на ще один аспект, пов'язаний з доглядом за тваринами. Особливо, що стосується вуличних. У час повномасштабного вторгнення ніхто особливо не стежив за безпритульними тваринами, і Яна з волонтерами стали більше ловити котиків та стерилізувати, а тоді, після догляду, відпускати в те ж місце або прилаштовувати в родини. Зокрема, зробили так з котами біля обласної лікарні.
Через війну, можливу продовольчу кризу Яна міркує, чи не подорожчає корм для тварин і чи не буде взагалі дефіцит корму. Адже у корм входять і зернові, і м'ясо…
– Колись думала, що от місто допоможе, подякує за роботу, але врешті все на наших плечах. Чому саме коти, запитаєте ви? Бо для собак в нас в Черкасах є комунальне підприємство, там є служба відлову. А по котах геть нічого не організовано. Так, влітку, якщо котів не ображати, якщо вони не замерзають і їх не гризуть пси, якщо не збиває машина, то живуть вони нормально. Ну, більш-менш. А взимку справи геть кепські. І за цим спостерігають діти, інші люди. Ми бачимо, як тварини страждають. І коли хтось каже, що це природній відбір, я не погоджуюся. Це в лісі за містом природній відбір, а тут ми маємо просто байдуже суспільство. Так не має бути. Особливо боляче, коли тварин викидають. Ми з вулиці підбирали і сфінксів, і девон-рексів. Це прикро… Люди награлися і все. Тому вважаю, що нам треба допомагати тим, кого приручили, – каже Яна Тябут. – Гуманне і відповідальне ставлення до тварин – це і є ознака цивілізованості.
Сьогодні Яна каже, що слід займатися не лише наслідками, а й причинами проблеми. Вона просить стерилізувати тварин, щоб потім не доводилося дзвонити і прилаштовувати приплод.
– Вчимо людей і стерилізувати, і вакцинувати, і пояснюємо навіть, що може бути відповідальність за неналежне поводження з тваринами. Мрію про те, що згодом більшість будуть свідомі, – зазначила Яна. – Якщо ж ви зібралися в дорогу з твариною, візьміть їй принаймні одну якусь рідну річ з домашнім запахом. Це може бути якась іграшка або підстилка, на якій вона спить. Це допоможе тварині справитися зі стресом.
Яна Бондаренко, волонтерка, пригадує, що з Яною познайомилася завдяки волонтерській діяльності. Разом вони брали участь в акціях за права тварин, які проводилися в Черкасах, разом допомагали черкаському притулку тварин.
- Загалом у Черкасах багато свідомих людей, які небайдужі до тварин. Це радує. А Яна це активно виносить в публічну площину, не просто допомагає тваринам, а ще й залучає людей до цього і проводить роз’яснювальну роботу, вона цілеспрямована і відповідальна. І, попри те, що в країні зараз війна, вона все ж далі продовжує робити свою роботу, - каже Яна Бондаренко.
У самої Яни Бондаренко, до речі, живе також в минулому безпритульна киця:
- Якісь не дуже хороші люди колись викинули її на ходу з машини, і ми її підібрали. Звісно, треба було полікувати. Тепер вона нас радує вдома.
Публікацію підготовлено в рамках проєкту «Ми з України!», ініційованого Національною спілкою журналістів України
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису