На Житомирщині у селі збирали кошти, щоб віддячити родині загиблого льотчика з Черкащини

Євгена Лисенка тепер знають не лише на Черкащині. Він загинув у повітряному бою на Житомирщині. Євген керував винищувачем МіГ-29 і в протистоянні з двома російськими літаками встиг збити один із них, але загинув від ворожих систем ППО. За місяць до військового вторгнення Євгена призначили командиром, інформував раніше «Прочерк».

Майор Євген Лисенко був командиром Севастопольської бригади тактичної авіації ім. Покришкіна. Це одна з двох бригад, що відмовилися переходити на бік Росії ще в 2014 році й перебазувалися на Миколаївщину, а згодом на територію Західної України.

Євген родом із села Ротмистрівка колишнього Смілянського (тепер Черкаського) району Черкаської області. Закінчив Суворовське військове училище, Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба та одразу потрапив на службу в ЗСУ.

Поховали Героя 12 березня у рідному селі. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). У Євгена залишилася дружина Катерина та двоє маленьких дітей –  Єлизавета і Єгор.

Уродженець Смілянщини під час бою міг катапультуватися, але скерував свій охоплений полум'ям літак у поля за село Новополе, щоб не впасти на хати. Тобто ціною свого життя врятував інші.

«Дев’ятого березня я почула страшну звістку про те, що поблизу Новополя в повітряному бою загинув льотчик… Євген Лисенко відвів бойову машину в поле, рятуючи новопільців. Тоді ще не було відомо, як звати мужнього Воїна, котрий ціною свого життя врятував наших людей. У фейсбуці я знайшла спільноту села, із якого родом льотчик, і залишила там пост про те, що шукаю рідних Євгена Лисенка. Мені просто хотілося подякувати їм за подвиг Героя. І мені відписала тітка Євгена, а потім і мама, і дружина…» – розповіла у газеті Черняхівського району Житомирської області «Нове життя» Наталія Куліш. Ось що вона пише.

Євген Лисенко народився 8 липня 1994 року. У рідній Ротмистрівці ходив до школи. Його мама, Світлана Олександрівна, працює медсестрою в лікарні, а батько, Вадим Іванович, – в агрофірмі. Євген був єдиною дитиною в родині.

2007 року хлопець вступив до Київського військового ліцею імені Івана Богуна.

Мама льотчика розповідає, що одного разу в ліцей, де навчався Євген, приїздили представники Харківського національного університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба, рекламували свій навчальний заклад, щоб вступити до них навчатися. І це так сподобалося Євгену, що він вирішив стати льотчиком. Про жодні інші процесії й чути не хотів. Мама Євгена не вірила, що її син стане льотчиком, думала, що це тимчасове захоплення сина. А він ще у 12 років вирішив, що буде військовим.

«І від своєї мрії не відступив, – розповідає мама загиблого Світлана Лисенко. – Казала йому подавати ще кудись документи, раптом не пройде». А він: «Нікуди більше. Як не пройду – наступного року знов вступатиму на льотчика». Навіть мав власну колекцію моделей літаків, а ще постійно передплачував журнали про літаки, марив небом.

Молода вдова каже, що їй було дуже цікаво познайомитися з людиною, яка навчалася на військового льотчика. Здавалося, що ці хлопці дуже сміливі і відважні, таких мало. Саме таким був Євген. Вони вперше зустрілися в Харкові 2014 року. Уже влітку, за рік після знайомства, Євген освідчився коханій. Катерина каже, що був він дуже романтичним і добрим, любив робити сюрпризи.

Льотчик – професія вкрай потрібна і цікава, але водночас небезпечна. Часті переїзди, чергування в різних містах. Так сталося і в житті Євгена Лисенка. Після того, як у липні 2016 року Євген випустився з університету, його відправили на службу до Миколаєва. Окрім того, молоде подружжя встигло пожити і в Мелітополі, бо Євген мав бойові чергування, які могли тривати до півроку. 2019 року переїхали до Луцька.

У Євгена й Катерини двоє діток.

«На моє питання про те, чим захоплювався Євген, його мама Світлана каже, що особливих захоплень не було через брак вільного часу. Завжди – у літаку. Але коли траплялася вільна хвилинка, – проводив її з родиною. А ще любив читати. Особливо захоплювався Стівеном Кінгом. Євген Лисенко був учасником АТО, має багато медалей та нагород за службу», – пише Наталія Куліш.

У свої 28 років Женя вже був льотчиком-інструктором. І йому лишалося зовсім мало польотів до присвоєння кваліфікації льотчика 1-го класу.

Здавалося, що все життя попереду, але сталося по-іншому…

Уночі 24 лютого Євгенові Лисенку зателефонували з роботи, і він поспіхом почав збирати речі. «Літав, метушився по квартирі, кидаючи в сумку все, що потрапляло під руку. Я дивилася на те, і в серце закралося передчуття, що бачимося востаннє. Він зібрав речі. Зазвичай чоловік, як сідав в авто, дивився на наше вікно. А це навіть не глянув. Поїхав… Я думала, що це навчальна тривога, але… Почула, як один за одним з Луцького аеродрому злітають літаки», – схвильовано розповідає дружина льотчика. А вже близько 6.00 із вікна квартири вона побачила, як ворог бомбардує аеродром у Луцьку.

Періодично Євген Лисенко переписувався з дружиною, і коли вона питала, як він, коротко відповідав, що все добре і щоб вона не хвилювалася.

А того дня, як його не стало, Євген вийшов на відеозв’язок, сказав дружині, щоб не хвилювалася і що незабаром повернеться та все розповість. «Де тоді був Женя, я не знаю й досі», - розповідає Катя.

Уже ввечері 9 березня молода дружина відчула щось.

«Із 19.30 почала йому обривати телефон. Це відбувалося впродовж усієї ночі. Дзвонила, писала… А вже о 8.00 10 березня мені зателефонував командир і сказав, що Женя не виходить на зв'язок. Вони, мабуть, мені просто не хотіли казати правду. Бо потім з’ясувалося, що о 19.40 його літак збили. Того дня я до останнього молилася і сподівалася, щоб він встиг катапультуватися і його знайшли. До вечора мені ніхто нічого не казав. Я всім телефонувала, чекала, але у відповідь тиша. Всю правду дізналася від чужих людей», – болюче згадує жінка.

Рідня Євгена справді спершу не знала, де загинув Євген. Їм сказали під Житомиром, а потім з’ясувалося, що поблизу Новополя.

Побратими кажуть, що він був справжнім професіоналом і йому не було рівних.

«Небайдужі жителі Новопільського старостинського округу зібрали гроші для діток нашого Героя – 15 тисяч гривень. Навіть наймолодші жителі долучалися», – зазначає Наталія Куліш у статті.

Нині на Житомирщині чоловіку хочуть звести пам’ятник…