Гарячі номера телефонів

«Не розслабляйтеся! – закликає черкащан бібліотекарка із Черкас Ольга Стокоз, яка ось уже вісім років плете маскувальні сітки для військових у одному з волонтерських центрів Черкас. – Цьогоріч наше місто, як і в 2014 році, пекло війни поки що оминуло, і народ знову розслабився. Якщо в перші дні повномасштабної російської агресії біля сіток не було де стати, то зараз, коли переляк минув, у нас залишилося осіб з 20-25».

283079451_641013194064821_5679174711362690019_n  

dd354b42c421e2cf319d67f79430f64b

Ольга Стокоз працює в обласній бібліотеці для юнацтва імені Василя Симоненка. У неробочий час прямує до однієї з філій ГО «Наш батальйон», де волонтерить разом із друзями та подругами – бібліотекарями, музейниками, вчителями, бухгалтерами, пенсіонерами.

– Так мені на душі спокійніше, – пояснює Ольга своє багаторічне волонтерство. – Для мене війна почалася не 24 лютого, а ще у 2014-му році. Коли анексували Крим і почалися бої на Донбасі, я постійно дивилась телевізор і плакала... Шкода було пацанів, які гинули на війні. Хотілося щось робити, чимось допомогти. Почали з'являтися перші волонтери у супермаркетах: вони збирали продукти і мийні засоби для військових. Я щось купляла, залишала, але на зарплату бібліотекаря не дуже розженешся. І тут моя сестра, вона ж колега, Руслана знайшла в інтернеті інформацію, що в Черкасах також почали плести маскувальні сітки. В найближчу суботу ми пішли... І от з жовтня 2014-го ходимо – Руслана, наша заввідділу Надія Філахтова і я.

Ольга каже, що серед волонтерів вона почувається «на одній хвилі» з іншими: однакові думки, однакові переживання.

278392498_1878364609030112_1611984773863904021_n  

– Справді стало легше на душі. Відтоді я не дивлюсь телевізор, а намагаюсь чимось допомогти. За ці роки плели і сітки, і кікімори, і в швейному цеху допомагали... – розповідає Ольга Стокоз.

Волонтерський рух, який охопив заклади і підприємства Черкащини, не обминув і бібліотеки. Звісно, багато що робилося з ініціативи керівників бібліотек, які пропонували колегам збір коштів як безпосередньо для підтримки ЗСУ, так і для авторитетних волонтерських організацій, котрі найкраще розуміють, яка допомога для кого конкретно на фронті найбільше потрібна. Допомагали продуктами, одягом, мийними засобами, посудом, постільною білизною, книжками жителям блокованих росіянами міст, переселенцям. Проте, чимало бібліотекарів взялися допомагати фронту самостійно. Так, одна із наших співрозмовниць показала журналістові «Прочерку» список платежів за її банківською карткою: майже всі вони за останній час ішли на підтримку Збройних сил України.

– Ніхто в нашій бібліотеці не залишився байдужим до того, що відбувається в країні. Дуже багато хто ходив готувати їжу в гуртожиток Черкаського вищого професійного училища, де мешкають переселенці, – розповідає провідна бібліотекарка відділу обслуговування Черкаської міської бібліотеки імені Лесі Українки Лариса Гаврилюк. – Ми організували серед бібліотекарів і читачів збір україномовних книжок і для дітей-переселенців, і для дорослих. Цікаво, що більшість матусь дуже схвально ставляться до української мови книжок, хоч у побуті й послуговуються російською.

282310544_3118342688477956_2498631564828177996_n  

Постійний читач бібліотеки імені Лесі Українки Ярослав Приходько захоплюється креативністю підходів бібліотекарів до роботи із читачами загалом і з переселенцями зокрема й сам залюбки бере участь у цих акціях. Зокрема, за власні кошти придбав чимало книжок як для бібліотеки, так і для допомоги переселенцям.

– Робити добро завжди приємно, – каже Ярослав. – Добро може мати різні форми, в кожного свої. От я, приміром, люблю дарувати книжки...

Цього разу допомогу з предметів побуту, зібрану в бібліотеці імені Лесі Українки, було надано внутрішньо переміщеним особам зі Слов'янська

 

Пік волонтерської роботи бібліотек Черкас припав на перший місяць війни, коли значна частина цих закладів ще не приймали читачів, а бібліотекарі опікувалися переважно збереженням фондів.

– Працівники нашої та інших черкаських бібліотек збирали і сортували гуманітарну допомогу, облаштовували бомбосховища, плели маскувальні сітки, допомагали готувати їжу для бійців тероборони та внуторішньопереміщених осіб... – розповіла завідувачка науково-методичного відділу Обласної бібліотеки для дітей Алла Зимовець. – Уже в перші дні війни прийшло усвідомлення великої біди й, водночас, бажання зробити хоч щось заради миру, хоч щось, що наблизило б перемогу.

В обласній науковій бібліотеці імені Тараса Шевченка кажуть, що, коли почалася війна, бібліотекарі як могли допомагали тим, хто цього потребував.

– У перший місяць війни, коли бібліотека не працювала, а бібліотекарі роз’їхалися по своїх «малих батьківщинах», не сиділи там склавши руки – ходили у волонтерські центри плести маскувальні сітки. Вели волонтерську роботу і в Черкасах, у тому числі допомагали аптекам, яким тоді дуже бракувало персоналу. Розвантажували ліки, допомагали їх сортирувати. Частину з цих ліків потім було передано на фронт, – розповідає завідувачка відділу соціокультурної діяльності, реклами та PR Валентина Величко. – А ще ми вирішили допомогти колегам із Харкова: хто зголосився, здав кошти на придбання продуктів для них. Також допомагаємо нашим воїнам, які лікуються у госпіталях, книжками із власних домашніх книгозбірень: цю акцію проводимо вже багато років.

Одним із найпотужніших центрів плетіння маскувальних сіток у Черкасах стала Черкаська міська центральна дитяча бібліотека.

зображення_viber_2022-05-30_14-00-37-460  

– Не кожний має достатньо здоров’я, досвіду, уміння, щоб іти на фронт. Але, напевне, кожний замислюється над тим, як допомогти фронту, – каже директорка бібліотеки Світлана Слодзік. – Тож ми за сприяння голови комітету самоорганізації населення Лідії Дмитренко з 11 березня взялися за плетіння маскувальних сіток. Чоловік Лідії Іванівни прийшов і власними руками зробив нам для цього спеціальні станки. Працювали без вихідних. Ініціативу підтримали працівники інших бібліотек, жителі навколишніх будинків, які почали приходити не тільки плести сітки, а й приносять одяг, продукти для наших воїнів, бутильовану воду, олію, крупи, курятину, рибу для переселенців.

Матеріал для сіток і кікімор приносять жителі довколишніх будинків

 

Навколо ініціативних бібліотекарів почали гуртуватися інші волонтери. Так, бібліотекарці Марині Сергєєвій вдалося домовитися із однією з меблевих фабрик про постачання залишків тканини – із них плетуть кікімори. Волонтер із Києва Євген, сам переселенець, привіз черкаським майстриням ножиці, рукавички, основу для сіток та інші матеріали.

Із отриманих тканин бібліотекарка Ірина Мироненко налагодила виробництво маскувальних кікімор.

– Перша наша кікімора вийшла занадто важка, – розповідає Ірина. – Це через те, що ми неправильно підібрали тип тканини. Наступні вироби стали кращі й зручніші.

Керівник черкаської волонтерської організації «Наш батальйон» В’ячеслав Скічко погоджується, що якість маскувальних виробів бібліотекарів стає дедалі кращою.

280574401_637597794406361_6214388437275948257_n  

– Вони вже передали хлопцям на фронт кілька кікімор, – розповідає волонтер. – Вдячні дівчатам із дитячої бібліотеки, їхні кікімори гарні!

В обласній бібліотеці для юнацтва імені Василя Симоненка волонтерством займається ціла низка працівників: плетуть сітки, збирають кошти для волонтерів, працюють із дітьми переселенців.

Завідувачка відділом читальних залів, поетеса Катерина Вербівська із перших днів війни власноруч прала одяг для військових Черкаської тероборони, допомагала бійцям продуктами.

– Спочатку я прала військовий одяг своєму чоловікові. Потім стала допомагати його товаришам, які приїхали із інших районів Черкащини. Врешті ми з чоловіковою сестрою приїжджали в їхню частину машиною, забирали одяг, прали і прасували вдома, – розповідає пані Катерина. – Так робили аж поки вони не поїхали на передову... Прала руками, бо порошок для пральної машинки роз’їдає кольори, а це для військової форми важливо.

– Деякі бібліотекарі активно жертвували для ЗСУ коштами. Приміром, Клавдія Петренко з кожної зарплати і кожного авансу перераховує по 500 гривень, – розповідає керівник бібліотеки Федір Пилипенко. – Це – крім того, що наші працівники кілька разів збирали кошти для Центру допомоги армії і для ЗСУ. Дехто з бібліотекарів наводив порядок у довколишніх підвалах, які переобладнували під бомбосховища.

Волонтерка Ольга Стокоз переконана, що навіть якби держава змогла забезпечити під час війни армію всім необхідним, волонтерський рух усе одно буде потрібним.

– Кажуть, що при бажанні на складах для військових можна багато чого знайти потрібного, але завжди була, є і буде бюрократія, вся ця тяганина: «дайте мені папірець на отой папірець». А волонтери роблять усе швидше і ефективніше. Це чудово, що українці допомагають українцям. Як сказав головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, «як би важко нам не було, але вже точно не буде соромно».

Публікацію підготовлено в рамках проєкту «Ми з України!», ініційованого Національною спілкою журналістів України

Дивлячись на дорослих, волонтерити починають і юні черкасці


Максим Степанов

реклама

Інші матеріали по темі:


Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!

Цікаві новини звідусіль

реклама Делікат
bigmir)net TOP 100