Гарячі номера телефонів

З Черкас їду до села Івківці, що на Чигиринщині. Нині багато назв населених пунктів в Україні замальовані, або їх просто зняли. Проте сплутати Чигиринщину з чимось іншим важко. Це край Козаччини, Холодного яру, тому подорожний відразу помітить монумент козака при в’їзді в Чигиринський район. А ще – характерний козацький хрест. Далі село Медведівка, де височіє пам’ятний знак Максиму Залізняку. Дорогою до мене підсідає жінка, вона місцева, каже, автобуси ходять нечасто, тож добиратися на роботу і назад важко. Всього від обласного центру до Івківців година їзди. Для Києва то пусте, а тут майже забутий край… При в’їзді в село – вітряк. Деталі у матеріалі МЕДІА ВЕЛИКИХ ІСТОРІЙ

Вітряк дорогою в село. Сам Назар Лавріненко свого часу організовував як представник асоціації млинарства наукові читання, популяризуючи історію млинарства

Вітряк дорогою в село. Сам Назар Лавріненко свого часу організовував як представник асоціації млинарства наукові читання, популяризуючи історію млинарства


Ініціатор відродження Івківців Назар Лавріненко радить їхати не тією дорогою, яку прокладає карта у телефоні, а іншою, хоч трохи асфальтованою.

324354871_2018392615291294_2338154982441923159_n

Дякую за пораду, бо якщо й асфальтівкою їхати важко, що вже казати за іншу, неасфальтовану, особливо в час міжсезоння. І якщо козацької атрибутики у цих краях вистачає, то нормальні дороги – це те, чого дуже бракує. Між тим, як стверджує Назар Лавріненко, який за освітою історик, територіально село Івківці було колись за площею навіть більшим, ніж місто Черкаси.

03  

Я бував до Революції гідності у місті Українськ – це невелике містечко на Донеччині, депресивність якого намагалися подолати шляхом безкоштовної роздачі квартир усім охочим. У Івківцях схожа програма, однак, якщо в шахтарському містечку її ініціювала влада, то тут, усе намагається зробити самотужки один чоловік, місцевий. Саме до нього ми і приїхали.

Назар Петрович міг стати науковцем, хоча, по суті, він ним якийсь час і був. Адже по закінченні історичного факультету Черкаського національного університету працював учителем історії і правознавства в Івківській школі. Потім – десять років в університеті, там захистив дисертацію. Але згодом пішов у бізнес, створив турагентство.

Ба більше, займаючись туристичним бізнесом, Назар Петрович об’їздив багато країн, проте каже, що більше двох тижнів витримати без Івківців не міг.

– На вихідних їздив. Ну, або через вихідні. Як це так, не бути в Івківцях? Тут мій дім. І я ніколи всерйоз не сприймав життя у квартирі.

Отака дорога в Івківці

Отака дорога в Івківці

02(1)  

Він показує нам хати, які свого часу скуповував – якісь дорожче, якісь за безцінь, залежно від стану. Щодо коштів? Так, скупивши хати, що стояли пусткою, а тепер роздаючи їх переселенцям, він увійшов у мінус, проте каже: „Хороші сусіди дорого коштують… У нинішній ситуації можна навіть сказати, що хороші сусіди безцінні”.

Відкриває ключами, яких у нього багато, одну з хат: коридор, три кімнати, піч, неподалік колодязь на три дворища. У дворі сарай і підвал. Навколо ліс і городи.

324810986_1579202489245781_8272181802010419468_n

– Різні хати коштували по різному. За якусь дві тисячі віддавав, за якісь більше. Я підприємець. Після туризму, вирішив осісти тут у селі, створив просвітницько-розважальний етнографічний комплекс «Зерноленд». Хати купував з перспективою організувати тут зелений туризм. Та спершу завадив коронавірус, тепер повномасштабна війна…

Природа у селі, коні Назара Лавріненка

Природа у селі, коні Назара Лавріненка


– Скільки зараз людей у селі? – запитую.

– До ста осіб… Хтось лише на літо приїздить. По різному… У 1945 році тут було 2,5 тисячі осіб. Нині у школу в Медведівці їздить 12 дітей від нас. Сільрада в селі була до 59-го року. Потім  колгоспи об’єднали, і всі ресурси пішли в Медведівку.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ВПО на Черкащині

324637281_698879751933655_31190760821910266_n

Помітно, що хати мають великі дворища. Землі багато і великий простір. Назар Лавріненко показує аж ген за кущами ділянку виораної землі. Каже, там живе молодий чоловік, який їздить до Черкас на роботу. А он живе родина, що переїхала з міста, вирощує індиків, курей, гусей, продає як екологічну продукцію і непогано заробляє. Схоже, і переселенцям, які сюди приїдуть, слід думати про сільське господарство. Бо більше в Івківцях, наразі, нема чим займатися.

– Я проснувся вночі, не спалося. Написав повідомлення в Інтернеті. Так і так, є будинки в селі, пічне опалення, сільські умови. Там до 20 тисяч поширень. Я такого не очікував. Постійно дзвонять. От чекаю днями людей. Покажу їм. Але треба розуміти, щоб тут жити, слід працювати. Це ж село. З іншого боку, хазяйновитій людині тут було б добре, краще ніж у тій квартирі-шпаківні в місті. Тут простір, село, як бачите, велике. Тут аж шість цвинтарів! До слова, я два роки тому лиш, нарешті, обійшов усе село, знайшов вулицю, на якій не бував. На жаль, є кутки по 20-30 дворів, де всі хати покинуті, – каже Назар Лаврінко.

00

Він показує плиту, піч, лежанку. Розказує, чим одне від іншого відрізняється.

Показує іншу хату, в ній жив пасічник, який привозив вулики на літо.

Хата в оренду

Хата в оренду

Йдемо далі, зустрічаємо коваля. Це один з небагатьох сусідів Назара. Чоловік колись працював у заготівельній конторі ковалем. Нині Леонід Володимирович з Назаром Петровичем, поставивши телевізор у майстерні, вмикають ютуб і, дивлячись на майстрів, пробують кувати щось нове, дивовижне. Пан Леонід живе в селі від народження. Теж радить їхати сюди, насамперед, тим, хто не боїться сільської роботи.

– Думаю, міські сюди і не поїдуть, – додає.

– Щоб потім не було травми психологічної від пізнання сільського світу, – сміється Назар.

Згодом Назар  показує цікаву дверну ручку.

– Це стиль ананаса. Бачите, метал викуваний ромбиками. Скручуєш декілька разів, куєш і на тобі. Майстри звертають увагу, – відчувається, що Назар Петрович радий, що йому таке вдалося зробити. – А загалом, я вже не знаю, хто я. І коваль, і підприємець, і гончар, і штукатур, і маляр, і столяр… Усе доводиться робити.

09  

Назар показує також лавки, які колись хоче поставити у «Зерноленді». Зробив сам. Так само зумів зробити й стола. Хоче спробувати перемурувати в кухні піч, бо те, що йому зробили найняті майстри, не подобається. Каже, вона димить.

В іншому будинку пана Назара теж може жити не один переселенець. Колись там був дитячий садочок. Пізніше – дім молитви. З меблів усередині лише найголовніше. Є також санвузол. Підведена вода. Для решти – потрібно буде докласти зусиль. Улітку тут жили археологи, які працювали поряд.

11

Колись тут був дитячий садок, потім віруючі люди організовували табір. Зараз тут живуть лиш влітку археологи

Колись тут був дитячий садок, потім віруючі люди організовували табір. Зараз тут живуть лиш влітку археологи


– Вважаю, давно вже треба створити державну програму по збереженню населення в селах. Щоб був земельний банк і житловий банк. І пропонувати житло за прозорою процедурою молоді, тим в кого його нема. Пожив, наприклад, три роки і хата твоя. Тоді село б розвинулося, – каже Назар. – Он, наприклад, люди зі Звенигородщини приїхали, обжилися. Там був ліс, чагарі, а тепер гарний дворик, діти…

Ми на пагорбі, з якого видно село

Ми на пагорбі, з якого видно село


Ми підіймаємося з Назаром Петровичем на пагорб, звідки село видно як на долоні. Ба більше, видно навіть край Черкас. Історик розповідає, що люди селилися колись більше в ярах, вибалках. Там затишніше, не дме вітер, є вода джерельна.

– Знаєте, у нас казали так: німці зайшли у село в 41-му а вийшли в 43-му, бо блудили довго. Такий жарт, бо проїжджаючи повз не завжди його побачиш, воно заховане по вибалках. Але то так традиційно було заведено, такий уклад, – розповідає Назар Лавріненко.

Дорогою зустрічаємо ще одного далекого сусіда Назара – це Юрій Кропив’яний. Переїхав сюди з міста.

„У мене п’ятеро собак чистокровних. З п’ятого поверху під час повітряних тривог бігати вночі та вдень немає сенсу”, – сміється він.

– Узагалі, в такому заміському житті є свої вагомі привілеї, – додає пан Юрій, – є ліс, гриби, багато чого є. Тут працювати потрібно. Якщо будеш працювати – все буде!

Між іншим, село розташоване так, що до нього, через поля, близько не лише з Черкас, а й із Кропивницького. Тому, коли не було ще повномасштабного вторгнення, сюди до «Зерноленду» їздили люди сім’ями з обох обласних центрів. У ньому діти навчилися гончарству, бачили, як випікається хліб, долучалися до ковальської справи, їздили на конях, на поні.

– Щоправда, був один випадок, через який я допис зробив у «Фейсбуці», – згадує пан Назар, – написав що росіянам у нас нема чого робити. Приїхала якась жіночка з дітьми і так показово голосно спілкувалася російською, поводила себе, немов завойовник, що приїхав в Африку, до зулусів. Неприємно було, тому сказав їй, що он Бог, а он поріг. Або, будь ласка, пробуйте українською. Одразу й поїхала…

Козацький хрест і козак у Чигиринському районі, в краї, де кожен куток пам’ятає Козаччину

Козацький хрест і козак у Чигиринському районі, в краї, де кожен куток пам’ятає Козаччину


Повертаючись у низину з пагорба, Назар показує убік. Там, мовляв, археологи виявили новий тип зарубинецької культури. А це відкриття!

Що й казати, пейзажі тут дійсно гарні, мені природа нагадала регіональний ландшафтний парк «Клебан-Бик», що на Донеччині, а то й рівнини навколо Рубінових гір у штаті Невада в Америці. Лиш там американці проклали до такої краси ідеальну асфальтовану дорогу, тож чи поїдуть люди сюди, якщо навіть продукти в місцевий магазин привозять зрідка? Хоча.., якщо будуть люди, то буде й товар, бо з’явиться попит. Про цю красу більшість наших людей ще не знають, тому й шукають її десь…

18

Назарій Вівчарик, фото автора

*джерело: media.zagoriy.foundation

реклама

Коментарі  

 
-2 #4 Смілянин 17.01.2023 15:49
Цитую Слуга народу:
Твої хати -........................ Живи в них сам.

А ще краще займись якоюсь серйозною справою.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
0 #3 Слуга народу 16.01.2023 15:55
Твої хати -........................ Живи в них сам.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
-1 #2 Гудзик 16.01.2023 09:05
Цитую ВаляНок:
Дороги туди Н Е М А ! ! !
Назар каже, ресурси пішли на Медведівку, але не каже що пішли вони у кішені медведівських начальників, а не на користь села.

А в Назарія кишень немає.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+8 #1 ВаляНок 15.01.2023 20:02
Дороги туди Н Е М А ! ! !
Назар каже, ресурси пішли на Медведівку, але не каже що пішли вони у кішені медведівських начальників, а не на користь села.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 

Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!

Цікаві новини звідусіль

реклама Делікат
bigmir)net TOP 100