реклама

реклама Делікат

реклама

Про свій шлях у науку кандидат філологічних наук, доцент зі Сміли Любов Дяченко-Лисенко розповідає на одному дописі. Пригадуючи власні наукові звершення, пересипає розповідь прізвищами науковців, які траплялися у її житті,  і запевняє, що кожному з них зобов’язана своїми успіхами.

68744036_567709507305168_5931891517051371520_n

На початку 90-их філологиня відчула, що сама готова стати такою провідницею у житті молодих науковців. Так розпочалася її співпраця із Малою академією наук України. А потім з’явилася на світ авторська програма з розвитку молодіжної науки у територіальних громадах, інші освітні проєкти.

Сьогодні Любов Дяченко-Лисенко здобуває ступінь доктора філології в галузі східнослов’янських мов. У липні вона відзначає 60-річчя та підсумовує свій внесок у розвиток молодої науки в Україні.

«Я себе називаю українкою з мусульманського Сходу»

Тато у мене був офіцером-прикордонником, тому ми довгий час проживали у Центральній Азії. Він був дуже розумним, працював військовим журналістом і друкувався у прикордонних виданнях. А мама мала великі здібності до мов.

Я навчалася у Душанбинському педагогічному інституті імені Тараса Григоровича Шевченка. Там я познайомилася і подружилася з Інною  Тарасинською, кандидатом філологічних наук, доцентом, дуже відомим науковцем, чудовою людиною. Вона була для мене великим авторитетом. Я наслідую її у своєму житті, тому що це так важливо, коли у тебе є ось такі взірці. У нас були з нею були особливі  стосунки, бо ми ж земляки, обидві з Черкащини.

Я дуже вдячна батькам за те, що вони змогли зберегти свою українську ідентичність і виховували мене як українку. Але я себе називаю українкою з мусульманського Сходу.

Любов на Літніх мовленнєвих прогулянках рідною Смілою

«Хотіла працювати тільки для України»

Я завжди мріяла займатися науковою діяльністю. Мене залишали працювати в Душанбинському педагогічному інституті. Я мала вже писати кандидатську дисертацію, захищати її. Але хотіла працювати тільки  для України – розвивати українську освіту, українську науку. А потім ми усією родиною приїхали до Сміли.

Спершу працювала у Смілянській школі №4. А потім написала листа до Черкаського педагогічного інституту. Повідомила, що я займалася науковою роботою, що брала участь в олімпіадах різного рівня, що маю диплом Міністерства освіти і науки Таджикистану за такі успіхи. Я цим дуже пишаюся.

У педінституті мене познайомили з професором Тетяною  Туліною. Ми з нею дуже багато років дружили, співпрацювали. Вона побачила в мені здібності науковця. І це велике щастя, що мені завжди про це кажуть. Тетяна Олександрівна дала мені наукову тему кандидатської дисертації.

Тоді на кафеді працював Михайло Кочерган, доктор філологічних наук, професор, відомий науковець, ми з ним дружимо і зараз.  Він дивувався: «Любове Миколаївно, Ви приїхали з мусульманського світу, а у Вас такий український погляд,  така українська позиція». І порадив мені досконало оволодіти мовою.

«Я мрію, щоб українська стала однією з найпотужніших мов світу»

361703213_817967269777789_7498753075949451889_n

Ми в родині завжди розмовляли українською мовою, але це було мовлення побутове, а тут потрібно було володіти науковою українською мовою. І я дуже вдячна усім, хто мене тоді підтримував.

Я почала працювати в Черкаському педагогічному інституті. Продовжувала писати кандидатську дисертацію. Екзамен з української складала у Києві, це був педагогічний інститут імені Михайла Драгоманова. Комісія була приємно здивована, що  я  приїхала з Центральної Азії  і так говорю українською.

І я радію, що  можу прославляти українську науку. Всі мої надбання, всі мої наукові результати – це все заради української науки. Я мрію про те, що українська буде однією з найпотужніших мов світу. І це заслуга дуже багатьох викладачів, кожен з них вкладав у  мене часточку своєї душі, свого серця і своїх наукових знань.

«Для людей стало важливим, як вони говорять і пишуть»

Я дуже активна у Facebook. І радію, що до мене звертаються дорослі люди з проханням щось підказати. Для них стало важливим, як вони говорять і пишуть. Дуже збільшилась кількість тих,  які переходять на українську, які хочуть, щоб їх за мовою ідентифікували як українців.

У Смілі є Громадська організація «СІЧ». Я з ними дружу і співпрацюю вже другий рік. Минулого року я на базі цього об’єднання розробила проєкт – «Літні мовленнєві прогулянки рідною Смілою». І щосуботи водила по місту групи, як екскурсовод, розповідала історію, пропонувала різні мовленнєві теми.

А ще тричі на тиждень проводила безкоштовні заняття з української мови для волонтерів, для внутрішньо переміщених осіб. Я їх прохала: «Не бійтеся помилятися. Головне – почати розмовляти».

У мене вже є свої напрацювання, свої методики, тому що, коли ти працюєш з дітьми, з молоддю, там одні вимоги і стандарти, а коли з дорослими людьми, вже реалізованими, успішними в професії, в родині, то там інше: їх треба психологічно підтримати, щоб вони не комплексували.

«Моя мета –  підтримка науково обдарованих дітей»

У 2006 році я подала на експертизу свою авторську програму розвитку молодіжної науки в територіальних громадах. Я дуже хотіла, щоб її підтримали науковці. Адже як бути дітям, які, наприклад, проживають в невеличких містах або селах? Вони теж мають право бути реалізованими. А чим більше реалізованих українців, тим більш успішна країна.

Суть мого проєкту – якомога раніше залучати молодь до наукової діяльності. Я пропонувала вже у сьомому класі на літо дати дитині завдання. Були такі, що казали: «Хіба дитина зможе працювати у такому віці?». А я відповідаю, щоб приводили дитинку до мене. Я її проконсультую, ми пропишемо зміст, ми розберемося, що потрібно робити. І дитинка влітку без напруження попрацює. А уже у восьмому класі вона матиме право брати участь у захистах Малої академії наук.

Мені казали: «Хіба дитина переможе у восьмому класі?». Ні, дитина у восьмому класі не переможе, але в неї буде досвід! І коли вона перейде до дев’ятого, то зможе змагатися зі старшими.

Я пропоную теми наукові, які пов'язані з певним регіоном. Якщо ми пишемо роботу з української літератури, то я орієнтую на місцевих письменників. Якщо це секція «Українська мова», то, будь ласка, досліджуйте мову письменників вашого міста чи регіону.

Таких дискусій було багато, та коли моя програма почала працювати, я зрозуміла, що на правильному шляху. Тому що діти перемагали.  Мене дуже підтримала і підтримує у Смілі школа-колегіум №3. І в них зараз наймасштабніші перемоги –  і у Смілі, і в Черкасах, і в Києві.

Моя мета –  підтримка науково обдарованих дітей. Мої учні, мої студенти, мої магістри потім успішні, тому що починали цю роботу з сьомого, восьмого класів.

«Для мене важливо підтримувати творчих дорослих людей»

Любов співпрацює із ветеранами Афганістану, прикордонниками(1)

Я дуже хочу, щоб у нас були молоді кандидати і доктори наук, бо тоді у людини більше можливостей для реалізації себе і для того, щоб прославляти свою країну.

Для мене важливо підтримувати творчих дорослих людей, тому я пишу передмови до книжок молодих авторів, допомагаю організовувати зустрічі і підтримую наших військових.

На Смілянщині  жив Степан Педченко, учасник війни в Афганістані, загинув минулого року… Він був патріотом і писав прекрасні поезії. Я рада, що знайома з ним. Шкода, що його збірка не побачила світ.

Консультувала письменницю зі Сміли Анну Молодцову. Нещодавно вийшла моя рецензія на її книгу в «Українській літературній газеті». Є ще один поет  Сергій  Мартинюк, він видав збірку «13 віршів, або Битва за Ірпінь змінила світ».  З усіма ними я працювала.

А ще у мене велика співпраця з  ветеранськими і волонтерськими рухами, ветеранами прикордонної служби, бо тато покійний прикордонником був. Маю потужну співпрацю із письменницькими колами, науковцями. Спілкуюся з відомими людьми з різних країн і бачу, скільки потужних українців, скільки науковців сильних по всьому світу.

«Мені виповнюється 60 і це дуже значна дата для мене»

Мені колись у снах прийшло: «Навчайся та навчай». І я це роблю.

На сьогодні я – кандидат філологічних наук, доцент Університету сучасних знань у Києві і працюю над докторською дисертацією. Крім того я – член Товариства «Знання» України, Національних спілок журналістів і краєзнавців України. Також у мене було звання, яке надається на 5 років, – науковий кореспондент Національного центру «Мала академія наук України». Це дуже почесно.  Також я член Української спілки ветеранів Афганістану: дуже багато афганцям допомагала, редагувала книги про Афганістан, писала статті про спілку та спілчан. Маю ще багато різних громадянських обов'язків.

Я у Смілі вісім разів проводила українські наукові соціолінгвістичні читання. Збирали молодь, мене підтримували науковці з Черкас, Києва, Алмати. Тобто це були дуже потужні  наукові заходи за участі десятків людей. І серед них зараз багато магістрів, є кандидати наук, є люди, які вже докторські пишуть.

Маю грамоти і відзнаки за вагомий внесок у розвиток обдарованої учнівської молоді. Мені вручили нагороду від  Православної церкви України у Смілі – я є парафіянкою храму Різдва Святого Івана Хрестителя, якому багато допомагала.

Цього року мені виповнюється 60 і я розумію, що це дуже значна дата для мене, як для людини, як для науковиці, як для освітянина, як для вчителя.

нагорода від храму

Колись мій викладач античної літератури розповідав, що від деяких відомих авторів залишилися тільки якісь уривочки і ми тільки за цими уривочками можемо уявляти, наскільки геніальною була людина. І коли я щось пишу, то думаю: «А може, пройде час і від мене, від моєї творчості, залишиться от тільки цей пост, тільки ця передмова, тільки ця рецензія».

Я так хочу, щоб люди розуміли, що ось пані Люба, пані українка, стільки всього зробила для української мови, культури, науки та освіти.

Ірина Гилюк

реклама

Коментарі  

 
-19 #7 Алекс 11.08.2023 06:06
Філологиня?що за звір?
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
-18 #6 Петрович 02.08.2023 08:58
І запам’ятай, – каже бабуся, – у житті кожної жінки має бути лише одне велике кохання. – І хто ж був твоїм великим коханням, бабусю? – Прикордонники…
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
-24 #5 Пшонка 01.08.2023 17:06
Цитую Я....., я,......, я,....,:
Що може розповісти про цей випадок відома черкаська психологиня Куку-Лу?


Хто така? Відомого черкаського психолога Вальдемара Мамалигу усі знають, а "Куку-Лу" - то хто?
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+26 #4 Цікаво 27.07.2023 13:17
Шкільні вчителі-фолологині на форумі є? Нв скільки балів вони можуть оцінити цей "твір" від одної дописувачки, з таким ось багатством солов'їної, уявивши її своєю ученицею? І яку оцінку вони могли б поставити й собі, за те, чому її навчили?
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+31 #3 Бе-Бе-Бе 27.07.2023 09:52
Цитую Я....., я,......, я,....,:
Що може розповісти про цей випадок відома черкаська психологиня Куку-Лу?

В тексті 29 раз вжито Я (а ще багато раз МЕНЕ). Все зрозуміло без психологинь.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+26 #2 Я....., я,......, я,...., 27.07.2023 08:29
Що може розповісти про цей випадок відома черкаська психологиня Куку-Лу?
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+7 #1 Морква 26.07.2023 16:04
дольше кандидатов и докторов? У нас их мало?
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 

Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!

Цікаві новини звідусіль

bigmir)net TOP 100